На вулиці при -15

Львівська ОДА забарикадована серйозно. Міні майдан. Дим з бочок принаймні той самий на запах і такий самий чіпкий. Семеро дівчат, оператор і звукорежисер записують відео-звернення до українських ультрас, які підтримали Майдан і яких за цю пітримку переслідують на Сході України. По декілька дублів майже без шапок на головах. На вулиці при -15.

Відвагу рішучість і посвяту проявити може кожен не залежно від того, де він перебуває. Бо революція, вона тепер скрізь.

UPD: Кліп можна переглянути ось тут. Поділіться з друзями.

Хто кого зраджує?

Сьогодні на вулиці мене перестріли журналісти з камерою і спитались чи не думаю я, що опозиція зраджує Майдан? Я відповів, що якщо хтось зраджує когось, то це на совісті того, хто зраджує, і кожен має зараз думати не про то, що робить хтось інший, а про то, що він сам робить для революції. Тож питання, яке кожен має ставити сам собі: чи я сам не зраджую Майдан?

Ми продовжуємо

Ми не наївні.
Ми не віримо жодному їхньому слову.
Ми знаємо, що це димова завіса.
І що за балачками про мир, триває підготовка до війни.
І ми не святкуємо.
Ми пам'ятаємо про вбитих, пропалих безвісти, поранених і тих що в тюрмах.
І ми продовжуємо.
Нашу боротьбу до перемоги.

Катапульта Грушевського (Побічний ефект)

16 січня написавши звернення до всіх сумлінних студентів, для яких сесія понад усе, я вирушив на Київ. Нас в бусі їхало тоді четверо, ще чотири місця були вільні. Ми просто не знайшли більше добровольців. Коли в ніч на 21 близько третьої ночі  на Грушевського була спроба розгону я думав: у нас населення сорок п'ять мільйонів, але чому тут і тепер стоїть лише пару сотень неорганізованих партизан. І наступного вечора під стукіт шпал я питав себе, чому за цих п'ять днів так і не прибуло відчутне підкріплення.

І після всіх цих убивств, катувань, викрадень і неправедних судів я хочу спитатись у вас: що вам ще потрібно щоб нарешті включитись в боротьбу сповна?

Так саме включитись. Це значить самому себе включити не чекаючи, що хтось вас кудись покличе. Робіть те, що вважаєте за потрібне. Зберіть групу чи приєднайтесь до тих, що вже існують (блокування, бойкот, рЕволюція). І дійте. З фантазією, без інструкцій.

З самого дитинства нас привчали все робити правильно. Тепер ніхто не знає, що і як правильно. І до яких наслідків це призведе.

Ось ілюстрація. Знайомтесь: катапульта Грушевського. Вона простояла за барикадами може добу. Стріляла не дуже далеко і швидше за все не завдала нікому ніякої шкоди. Її розвалили під час спроби нічого розгону. Але та катапульта надихала всіх, хто був на полі битви тоді. Бо попри газ, кров і безперервний барабанний бій, попри бруд і темряву і сліпуче світло прожекторів, і крижану воду з водометів, попри все це не можна було не посміхнутись кажучи: у нас є катапульта. Чи планували конструктори катапульти досягнути такого ефекту? Не знаю. Вони виготовляли вочевидь метальну, а не психологічну зброю. Але в тому вся суть. Всі дії тепер мають побічний ефект. 

Що б ви не зробили, за що б ви не взялися, якою б безтолковою не здавалась вам чи вашим критикам ваша ідея, втілюйте її в життя. За ради побічного ефекту. Який ніхто не може передбачити. Бо тільки так переможемо.

Чому я в Києві сьогодні?

Бо ще вчора зранку можна було боротись скрізь, а сьогодні потрібна наша фізична присутність в місті, де ухвалюються закони за якими нам жити.

Рік тюрми за допис в інтернеті, конфіскація авто за блокування чийогось там житла, три роки тюрми за заклик до мирних протестів. Я не буду з цим миритись. І впевнений що ви також.

Так є багато причин чому нам треба залишитись вдома. Причин повязанних з нашим життям і нашими поглядами на це життя. Нас зупиняє страх, відчуття власного безсилля, відсутність чіткого розуміння, що треба робити.

Нас вчили два додати два і одержати чотири, а тут рівняння з багатьма невідомими і ми не знаємо за що хапатись і кого слухати.

Революція це творчий процес. Митець теж ніколи не знає коли творить щось нове чи вдасться йому це. І підприємець який починає новий бізнес немає ніяких гарантій на успіх. І батьки які зачинають дитину не знають чи народиться вона, а як народиться яким буде в неї життя. Бо такі речі не робляться запросто і за інструкцією. Бо план формується в процесі.

Ви думаєте в мене немає сумнівів? Їх більше ніж людей на Майдані. Але я концентруюсь на іншому на простому питанні: що я можу зробити в даний конкретний момент?

Це просто, спробуйте, ставте собі це питання повсякчас як у вас виникають сумніви і приходить розчарування. Відповідь ви можливо знайдете не зразу, але вона прийде і ви побачите, почуєте, відчуєте я не знаю як і коли, але ви зрозумієте, що вам робити тепер.

Самому робити щось складно. Нам потрібна підтримка інших. Шукайте однодумців. Вони є. Можливо не серед тих людей на яких ви надіялись, можливо серед тих кого ви знали мало.

Не всі зможуть приїхати в Київ, але ті хто не можуть бути тут, можуть підтримати тих хто тут. Аджеж так. Той хто має за що боротись, той знайде спосіб.

Кожен може постраждати, чи фізично чи матеріально. Але на тому світі в нас не спитають скільки в нас коштів на рахунку, чи як добре ми берегли нашу голову від кийків. А запитають як ми виконали заповідь любові, що ми зробили для наших ближніх.

Сесія понад усе!

Ви зробите дуже правильно, якщо сьогодні і завтра і взагалі наділі залишитесь вдома. Я аплодую такому рішенню. Ви будете  готуватись до іспитів, бо вам треба вчитись, здобувати освіту, адже ви студенти.

Протестувати хай ідуть інші. Для чого вам бути серед них. Я не прийду до вас в лікарню якщо з вами щось станеться і не витягну вас із райвідділу. Краще вам сидіти тихо і не рипатись. І так все життя. 

Ви одержите свій омріяний магістерський диплом. І потім будите шукати роботу за фахом. А обійшовши двадцять п'ять шкіл, ви  згодитесь на посаду менеджера вуличного продажу стартових пакетів і буде розповідати перехожим про переваги нового тарифного плану. І вам будуть досраки всі закони про свободу слова і громадські права та іншу нікому не потрібні фігню.

А ще вам завжди бракувати грошей і ви не відважитесь створити сім'ю, ви не відважитесь народити дітей, і в молодому віці у вас почнуться проблеми зі здоров'ям через неякісну їжу, через сигарети і алкоголь, через депресію, яка підріже вам крила, і ви втратите надію.

І вмираючи ви будете згадувати цей день 16 січня 2014 р. як ви класно готувались до іспиту, як ви класно ставали лайном.

Результат бездіяльності

Якби ви знали майбутнє, що б це змінило? Чи ви б робили те, що робите зараз?

Ви зауважили? Наше складне сьогодні, це результат нашої бездіяльності вчора.

Але якщо майбутнє визначається нашими теперішніми вчинками, то замість у мріях намагатися пристосувати наші теперішні вчинки до гаданого майбутнього, можливо краще цими вчинками його сформувати?

Так в яку сторону підемо, друзі?

Ми вчимося плавати вкинуті на глибину. Ми не готувались до повстання. Ми жили своїм життям і будували плани на майбутнє без корекції на януковича, беркут і Майдан.

Справді скільки нарікань на всіх довкола і один на одного. Це зброя масового самознищення. Поспілкуйтесь кілька хвилин з нарікайлами і вам каюк. Нічо не захочеться, ні того Майдану, ні його вимог, навіть жити не захочеться. Може тому, багато хто в ці дні взагалі уникає теми. Але, друзі це не вихід.

Колись я працював над одним проектом і застряг посередині. Причому всі довкола напосілись і я не міг зрушити з місця. Але батько тоді пояснив мені ситуацію через зрозумілу і просту метафору.

Отже, уявіть темна ніч і ви йдете селом. Раптом з-за парканів на вас починають гавкати пси. (ні то не ті що гавкають на караван). Вам страшно і той гавкіт вас дістає. Якщо ви лишитись на місці гавкіт не припиниться. Щоб він припинився вам треба або вернутись назад або пройти вперед.

Так в яку сторону підемо, друзі?

Думати треба було раніше

Коли нас множать на нуль, коли здається що земля їде під ногами ми позбавляємось ілюзій. Так це боляче, але воно того варте.

Як почався Майдан такі моменти істини стаються мало не щодня. Те що так старанно приховували від нас тепер вилазить з усією наглядною очевидністю. І я не тільки про януковича, беркут і всю їхню камарилью. Те саме стосується наших близьких і знайомих. Ми бачимо людей в іншому світлі. Бо ми прозріли.

Але звідки можна знати, що все, що відбувається довкола нас це не нова брехня, яка подібна на правду і від того ще гірша аніж попередня? Чи знову зрадять наші надії? Чи вистачить в нас сили іти далі? А якщо ми програєм? Що тоді?

Ці питання не лікуються співанням гімну і їх не заричати войовничими закликами і тим більше їх не втопити у флуді популізму і демагогії.

Але скажу прямо, тепер ці питання гівна варті. Ось два питання, які маємо ставити собі щодня:

1. Чого ми хочемо?
2. Як цього досягти?

Сила духу

Мене надихають люди які збираються на авто-майдан і вирушають в гості до тих хто не чує свій народ, люди які організовують бойкот бізнесу регіоналів і активно агітує інших під магазинами роздаючи листівки, і ті люди хто у передсвяткові дні ідуть на майдан і стоять на барикадах.

Це і є сила духу, коли ви всупереч несприятливим обставинам робите те, що треба.

Як зробити так щоб нам було добре?

Коли нам зле це не обов'язково наслідок того, що ми зробили щось не так. Часто це наслідок того, що ми не робимо те, що треба!

Не раз чув від людей які повернулися з Майдану, що на Майдані їм було добре, а вдома їм зле.

Чи на Майдані якийсь особливий комфорт? Хіба там умови як в п'ятизірковому готелі? Ні, але там ми робимо, те що маємо зараз робити. Там ми боремось за наше майбутнє.

Щоб нам було добре в дома, треба перенести Майдан в наше щоденне життя. Треба жертвувати свій час і зусилля для боротьби.

Зараз багато різних ініціатив. Хтось працює над акцією бойкоту бізнесу регіонів, хтось висилає кошти і речі для Майдану, хтось вивішує жовто-сині прапори на своїх будинках, розповсюджує листівки чи нашу газету.

В цьому немає нічого складного. Головне відірвати заднє місце від канапи. І тоді Майдан переможе.

5 історій 2013 року

Знаючи, що першого числа блог читають лише віддані прихильники я вирішив зробити невеликий подарунок. Я вибрав на основі статистики найпопулярніші дописи 2013 року розмістивши їх у хронологічному порядку. Вийшла цікава історія, яка розповідає про трансформацію нашого життя за останні місяці. (Заголовки інтерактивні, натискайте і читайте)

Чорні пірамідки 
Це не важливо 
Здавайте кожну сесію, так наче вона остання 
Чому б ви хотіли піти з університету? 
Nafiga іти на пари, якщо треба на революцію? 

PS І ще одна новина.  Від тепер ви зможете читати цей блог і в Контакті. (Натисніть щоб перейти). Прошу розкажіть про сторінку своїм друзям.
PSS Ситуація спонукає розширити засоби пропаганди.