Рік тюрми за допис в інтернеті, конфіскація авто за блокування чийогось там житла, три роки тюрми за заклик до мирних протестів. Я не буду з цим миритись. І впевнений що ви також.
Так є багато причин чому нам треба залишитись вдома. Причин повязанних з нашим життям і нашими поглядами на це життя. Нас зупиняє страх, відчуття власного безсилля, відсутність чіткого розуміння, що треба робити.
Нас вчили два додати два і одержати чотири, а тут рівняння з багатьма невідомими і ми не знаємо за що хапатись і кого слухати.
Революція це творчий процес. Митець теж ніколи не знає коли творить щось нове чи вдасться йому це. І підприємець який починає новий бізнес немає ніяких гарантій на успіх. І батьки які зачинають дитину не знають чи народиться вона, а як народиться яким буде в неї життя. Бо такі речі не робляться запросто і за інструкцією. Бо план формується в процесі.
Ви думаєте в мене немає сумнівів? Їх більше ніж людей на Майдані. Але я концентруюсь на іншому на простому питанні: що я можу зробити в даний конкретний момент?
Це просто, спробуйте, ставте собі це питання повсякчас як у вас виникають сумніви і приходить розчарування. Відповідь ви можливо знайдете не зразу, але вона прийде і ви побачите, почуєте, відчуєте я не знаю як і коли, але ви зрозумієте, що вам робити тепер.
Самому робити щось складно. Нам потрібна підтримка інших. Шукайте однодумців. Вони є. Можливо не серед тих людей на яких ви надіялись, можливо серед тих кого ви знали мало.
Не всі зможуть приїхати в Київ, але ті хто не можуть бути тут, можуть підтримати тих хто тут. Аджеж так. Той хто має за що боротись, той знайде спосіб.
Кожен може постраждати, чи фізично чи матеріально. Але на тому світі в нас не спитають скільки в нас коштів на рахунку, чи як добре ми берегли нашу голову від кийків. А запитають як ми виконали заповідь любові, що ми зробили для наших ближніх.