1/10/2014

Думати треба було раніше

Коли нас множать на нуль, коли здається що земля їде під ногами ми позбавляємось ілюзій. Так це боляче, але воно того варте.

Як почався Майдан такі моменти істини стаються мало не щодня. Те що так старанно приховували від нас тепер вилазить з усією наглядною очевидністю. І я не тільки про януковича, беркут і всю їхню камарилью. Те саме стосується наших близьких і знайомих. Ми бачимо людей в іншому світлі. Бо ми прозріли.

Але звідки можна знати, що все, що відбувається довкола нас це не нова брехня, яка подібна на правду і від того ще гірша аніж попередня? Чи знову зрадять наші надії? Чи вистачить в нас сили іти далі? А якщо ми програєм? Що тоді?

Ці питання не лікуються співанням гімну і їх не заричати войовничими закликами і тим більше їх не втопити у флуді популізму і демагогії.

Але скажу прямо, тепер ці питання гівна варті. Ось два питання, які маємо ставити собі щодня:

1. Чого ми хочемо?
2. Як цього досягти?