Волидимир Труш пішов на фронт за повісткою. В нього був чин капітана і він не відкосив. Він був безвідмовний. Допомагав кожному, хто просив допомоги чи просто її потребував. Був спокійний, не войовничий, і навіть, коли агресію проявляли до нього, зберігав витримку.
Один час його кафедра розташовувалась в унікальній для центрального корпусу кімнаті з балкон. Це був клас! Адже можна було курити не виходячи з університету. На цьому балконі чи не щодня між парами збирався цілий клуб його друзів і колег.
В Труша завжди було багато різної паперової роботи, яку бюрократія університету спускає на заступників декана, але він ніколи цього не брав близько до серця. Він наприклад міг сказати, що якщо завтра не подасть розклад в навчальну частиу буде повний завал, а сьогодні треба їхати у франківськ бо попросили когось там завести на раду по захистах. І що ти будеш робити? Не знаю - казав Труш і сміявся як дитина, без тіні страху чи розчарування.
Він не скаржився. І не відмазувався. Він дуже любив свою дружину, завжди про неї говорив, і показував фотки своїх синів.
Коли я вчора побачив повідомлення про його смерть, то спершу не зрозумів що це він. Я взагалі його не впізнав. На фронті він вистриг оселедець запустив вуса. Вигляд як у козаків на картинах Пимоненка. Тепер він курив люльку і мав бойове псевдо Артист. А потім я прочитав його дописи про війну. І зрозумів наскільки його життя тепер відрізнялося від того яким воно було тоді, і яким і далі є наше "мирне" життя.
В медіа, коли пишуть про нього всі згадують про Львівський університет, що він викладач. Так, він там працював, але це не визначає, ким він був. Загинув офіцер.
Ми всі, хто знав Володю Труша і хто не був знайомий із ним, втратили дуже світлу і відважну людину.
Вічна пам’ять.