Жити у Львові

Мені написала Христя Станкевич, з третього курсу культурології, що в них завдання: треба зробити інтерв’ю про мистецький Львів. Мар’яна Кавінська готує альтернативний путівник, де не буде текстів лише фотографії (наскільки я зрозумів), але щоб були фотографії потрібні спершу тексти. Ось, що вийшло:

Доброго вечора) Наша група зараз проходить практику, і ми працюємо над презентацією альтернативного мистецького путівника Мар’яни Кавінської. Це декілька питань про місця і людей, які є важливими для вас у Львові. Я буду дуже вдячна, якщо ви знайдете трохи вільного часу і допоможете мені у цій справі.

Без проблем. Давайте питання.

Чому ви мешкаєте у Львові? 

Я тут народився і виріс. Це моє місто.

Чому ви залишились у Львові?

Тривалий час я жив з переконанням, що це найкраще місто в світі, але, коли на межі 1997-1998 років я поїхав на пару днів до Відня і повернувся назад, то зрозумів, що… світ широкий. Я до цього бачив й інші міста: Київ, Москву, Сухумі, Таллін, Ригу,  Каунас, Катовіце, Дрогобич. Але ось після Відня стався світоглядний здвиг. Потім в 2000-2001 я прожив вісім місяців в Афінах і хоч їхав з наміром там залишитись, але якось в мене цей намір пройшов ;)

Намагатись кудись вирватись це треба дуже серйозно напружуватись і немає ніяких гарантій… я маю на увазі не стільки кар"єру чи фінансовий успіх, як відчуття належності. Відчуття, що тим там, де треба, де маєш бути.

Хоча можливо це я так виправдовую вибір легшого шляху))) 

Які місця є важливими для вас у Львові? Місця, які надихають. І чому саме ці місця?

Високий замок. Особливо в будний день коли там менше туристів. Мені подобається дивитись на весь Львів одразу. Дивитись на райони, де я жив, де живу і де буваю. Там, на горі є відчуття свободи, простору.

Вулиця Руська, Площа ринок і вулиця Галицька – це мій улюблений маршрут, щоб пройтися. Ще мені дуже подобається подвір"я перед Успенською церквою та каплицею Трьох Святителів. Цій архітектурі чотирсита років і це для мене суть старого Львова.

Стрийський парк. Там добре гуляти особливо літом. Це найкращий львівський парк. Там панує спокій це середовище заспокоює.

Національний музей у Львові, постійна експозиція галицьких ікон. Я там був багато і часто буваю. Художник Юрій Новосельський розповів в одному інтерв’ю, що в нього підкосились ноги, коли він туди вперше потрапив. Чому? Бо справжнє мистецтва має таку дію.

Площа перед Оперним театром. Я там багато гуляв у дитинстві і в молодості також, там було багато концертів )))

Університет, головний корпус. Я завжди туди йду з хорошим настроєм і мені подобається думати що там вчиться багато людей, а ще це колишнє приміщення  парламенту Галичини. Одним словом все це важливо як елементу міфу. Але там є зіткнення з реальністю також. Тому, я не завжди йду з університету в хорошому настрої ;)

Для мене важливі львівські церкви – моя парафіальна церква св. Андрія на Варшавській, церква Архистратига Михаїла при монастирі студитів, Латинська катедра  -  як місце Літургії, як нагадування про Бога.

Личаківський цвинтар. Там могила моєї бабці і символічна могила мого діда, бо не відомо, де він загинув і де похований. Я рідко буваю на цвинтарі, але цвинтар важливий, як нагадування про смерть.

Наступне це люди, які є важливими для вас у Львові? мова не про рідних людей, а людей пов’язаних із мистецтвом та роботою..і теж важливо аргументувати чому ці люди, чому вони є важливими?

Ну в мене деякі рідні люди дуже пов'язані з мистецтвом і роботою ))) Щодо не рідних, то  для мене важливі всі з ким я співпрацюю.

А конкретні імена? Як наприклад для мене Славко Вакарчук… Ви не обов’язково повинні знати людину, вона може відігравати роль в вашому житті через свою творчу діяльність.

Ок, список львів'ян, пов'язаних з мистецтвом, приклад, яких для мене важливий (список не повний):

Богдан Козак, мій батько, який може одночасно готувати роль в театрі, редагувати науковий збірник чи писати статтю і ще зайнятись режисурою якогось творчого вечора і все зробити дуже якісно, як він каже зробити так, щоб ніхто після нього його роботу не переробляв.

Галина Когут, моя дружина, яка виховуючи двох малих дітей і викладаючи в університеті, знаходить сили і час досліджувати українське килимарство і робить це на такому хорошому рівні, якого в дослідженнях цієї ділянки мистецтва в Україні не було ніколи.

Соломія Тимо, яка виховуючи чотирьох дітей керує іконописною школою "Радруж" в УКУ і завдяки зусиллям якої багато іконописців можуть покращити свою майстерність, що унікальна можливість в нашій наскрізь секулярній системі освіти. 

Марія Гелитович, яка в Національному музеї у Львові керує відділом давнього українського мистецтва і яка багато років досліджує галицькі ікони і зробила багато відкриттів у цій ділянці.

Костянтин Шумський, який керує галереєю ІконАрт, напевно найкращою з тих сучасних галерей, які є у Львові.

Тарас Лозинський та його колеги, які організували інститут Колекціонерства при НТШ і видають дуже хороші альбоми про українське мистецтво публікуючи твори з приватних колекцій.

Олесь Нога, який щороку видає хоча б одну книжку про українське мистецтво ХХ ст.

Віта Сусак, яка видала найкраще дослідження про українських митців у Парижі.

Ярослав Кравченко, який видав найкращу і доступно написану книжку про школу Михайла Бойчука.

Ігор Голод, який багато років як проектор академії мистецтв робив усе щоб митці могли спокійно навчати майбутніх митців і щоб міністерство якомога менше втручалось в цей процес.

Юрій Бегляров, дизайнер, який так зверстав наш підручник з історії Візантії, що це зараз напевно найкращий підручник, який є в Україні.

Мені важливий приклад багатьох студентів з мистецьких спеціальностей нашого університету, які добились успіху і працюють за фахом. Вони були в мене на лекціях, ну можливо не на всіх :))) Мирослава Солук, Юрій Хвостенко, Андрій Снісарчук, Наталя Боймук, Богдан Ревкевич, Назар Московець, Мар’ян Кормош, Марта Кулай, Ірина Патрон, Олеся Галканової, Оля Конончук.

Ще назву тих, які вчаться тепер:

Сашко Міщук, який пішов з третього акторського курсу і поступив знову на перший щоб навчатись при театрі ім. Леся Курбаса, інакше кажучи він пожертвував двома роками навчання за ради творчих принципів.

Айгюль Мінєєва, яка навчаючись на акторському відділенні знімає відеокліпи, причому робить це дуже фахово, залучаючи багатьох професіоналів, їй треба в Голівуд.

Христя Станкевич, яка професійно танцює, але ще вчить «теорію» на культурології, бо прагне розвитку і якій прийшла суперідея зробити це інтрев"ю ;)

Погоджуюсь з вашою думкою про студентів особливо, тому що спілкуюся з ними, вони справді таланти, я в цьому впевнена… не всі звичайно, але от ті що ви назвали точно)… ну я поки не враховуюся звичайно

Враховуєтесь і дякую за добрі слова. До речі чи можна це використати для блога? 

Так звичайно, тут немає чогось секретного) Завжди заходжу на ваш блог, цікаво читати, дякую.

PS Я також дякую всім, хто читає цей блог. З новим роком !

Згадати все

В кінці року прискорюється час. Ми прагнемо сісти в останній вагон електрички, яка відходить в невідомість. Катрупимо нервові клітини і допомагаємо це робити всім довкола.

Можливо замість безглуздої біганини за вчорашнім днем краще приділити останні дні року спогадам і словам вдячності за щасливі миті нашого життя, які відійшли у минуле, але  залишаться у нашій пам'яті. Якщо ми їх пригадаємо тепер. 

Система не варта навіть миті вашого життя

Зосередьтесь на справді важливих речах. На здоров'ї душевному і фізичному. Подумайте, що корисного можете зробити для своєї душі і для свого тіла? Вивчіть це питання через інтернет, особливо почитавши про загрози (видимі і невидимі) з якими ми стикаємось щодня і які наносять нам шкоду. Звідки вся ця хандра, депресія та інтоксикація?  

Найпопулярніша публікація

Сьогодні два роки, як пишу цей блог. Подивився статистику. Знаєте, яку публікацію прочитали найбільше людей?  Ось цю  Для чого іти на пари, якщо можна піти на пиво?

Там не просто найбільша кількість переглядів. Там така кількість, що вона в рази перевищує кількість переглядів другої найпопулярнішої публікації.

Висновок: Переможець забирає усе. Тому в своїй роботі треба прагнути бути найкращим, щоб потім із заздрощів не кусати лікті на почесному другому місці.

Дякую всім, хто ставив лайки і ділився зі своїми друзями. В другому семестрі запрошую на пари.

І не майте жалю

Не обурюйтесь цим дибілізмом в якому ми живем. Це контрпродуктивно. Все одно, що обурюватись погодою на вулиці.

Не думайте над тим як змінити законодавчу базу, адже ви не думаєте як припинити дощ. Шукайте практичного вирішення своєї проблеми, так як відкриваєте парасолю щоб іти під дощем.  

Уникайте конфліктів із системою

Ніколи не встрявайте у дискусії з системою щодо її вимог і потреб. Памятайте, що відповів Ісус Христос фарисеям з приводу податків: віддайте кесарю кесареве. Вам не треба віддавати системі свою душу, віддайте їй ті формальні речі яких вона від вас вимагає. Віддайте формально, скориставшись готовим зразком, а ще краще домовтесь із кимось, щоб це зробив за вас. Ще раз тими самим словами в іншому порядку: не віддавайте системі свою душу.

Як звільнитись

Ні, я не про імміграцію в Ізраїль. Ця опція доступна не усім. Як можна звільнитись залишаючись тут?

Осягнути внутрішню свободу. Проголосити свою незалежність від системи, яка прагне поневолити нас. Але сама по собі декларація не звільняє. Потрібні дії. 

Хто вірить, а хто ні

Мені сказали, що в Україні партій не існує, що всі вони попри декларовані протилежені ідеології контрольовані фінансово-промисловими кланами. Яка користь із цього знання?

В СССР система була та сама, з тою різницею, що партія була одна. І в тому пізньому СССР, в якому я жив люди ділились на дві категорії, незалежно від свого соціального впливу і статусу: ті хто вірив у систему, і ті хто ні.

Життя тих хто вірив було простим, чорнобілим, вони сприймали тільку ту частину соціалістичної дійсності, яка відповідала їхнім віруванням на все інше закриваючи очі. Ті хто не вірив, мали складніше життя, можна сказати навіть подвійне життя, але це життя мало мету. Звільнитись. У нас інша мета сьогодні?

Ідея (позиційна атака vs контратака)

Позиційна атака – це коли ми ховаємо себе в бібліотеці на тижні в горах книжок, чи… ок, хто тепер ходить в бібліотеки? коли ми ховаємо себе в груді звантажених з нету книжок, коли ми йдем до джерел, яких торкались ще до народження наших батьків або ще не торкався ніхто, коли  ми шукаємо системно невпинно невтомно знаходячи крихти з яких збираємо пазл докупи. Усе це вимагає часу і масу зусиль. Тут мало моментів, які захоплюють дух. Багато рутини. І немає ніяких гарантій, що наша праця не виявиться марною, і багато шансів, що вона так і не буде завершена.

Контратака – це коли у темряві незнання, яка нас оточує ми бачимо світло ідеї і йдем за цим світлом як за проводирем, коли ми не можем заснути доки не побачимо куди повернути, щоб світло не щезло з поля зору і коли ми врешті приходимо туди, куди ми мали прийти відпочатку. Все відбувається миттєво, швидкоплинно, це подібно на лет і тоді ми кажем, що зорі зійшлися.

Іронія в тому, що контратака стає можливою тоді, коли позиційна атака спинилась, коли ми терпимо невдачу, залишаємось нізчим. В цей момент суцільного приниження  як милостиня, як манна з небес приходить Ідея. 

Наперекір

Це допомагає.

Чи є щось таке, що ви намагаєтесь в собі змінити і ніяк вам не вдається? Все  перепробували, а віз і далі там? Є ще один метод.

Суть: поставте собі завдання, яке прямо суперечить вашим прагненням.

Приклад: збираючись врешті решт попрацювати над курсовою чи тим клятим семінаром чи готуватись до заліку, скажіть собі - ось зараз замість того щоб робити те що треба я залізу в кантахт чи на екс.юа чи ще кудась куда не слід і змарную шість  годин свого життя.  Просто скажіть собі це.

Як воно діє?  В такий спосіб ми висміюємо самі себе в своїх очах. Раптом абсурдність наших слабкостей стає нам очевидною і ми знаходимо сили зробити їм наперекір.

PS Це називається "парадоксальна інтенція".

Розв’язання і проблеми

Є швидкі розв’язання проблем і є розв’язання, які вимагають довготермінової перспективи. І одні і другі можуть розв’язувати складні проблеми. Тому, швидкість розв’язання не зележить від складності проблеми.

Інсталяція паузи

Як себе привчити брати паузу, щоб емоції вистигли і щоб раціонально все зважити?

В когось це вроджене, але нам, всім решта в кого ця програма не була інстальована зазамовчуванням потрібно її заінсталювати. Для чого? Переваги очевидні. Менше конфліктів, менше нервів і похмурих думок про майбутнє, більше душевного спокою, більше радості від життя і як наслідок кращі шанси прожити його добре.

Отже три вправи для інсталяції:

1. Коли хтось звертається до вас спробуйте відповідати не одразу. Помовчіть пять секунд, можна і  давдцять пять, але тоді всі вважатимуть вас гальмом. В мовчанні сила. Часто більша ніж в словах.

2. Коли вам телефонують не відповідайте одразу доробіть справу якою зайняті, навіть якщо це розглядання стелі над головою. Найкраще привчити себе відповідати на другий дзвінок, адже якщо людина телефонує вдруге більше шансів, що справа важлива.

3. Коли вмикаєте комп перш, ніж залізти в кантахт чи на торрент зробіть щось корисне для свого навчання. Так, так, звичайно, на торрентах і в кантахтах дуже багато корисного. Угу. Але без жартів, поки ви ще контролюєте час зробіть щось справді важливе для свого розвитку. За вас це ніхто не зможе зробити.

Коли забагато на голові

Що станеться коли у віндовсі відкрити забагато програм? Зависне 100%.

Так і ми виснемо, коли в нас забагато на голові.

Здавалося б хороший настрій повно сил і натхнення щоб зробити щось корисне, але ось хтось подзвонив і нагрузив, а тут ще якась новина випадково вичитана подразнює уяву і вже нема ні сил, ні бажання щось зробити.

У кожного є свій ліміт справ на голові, понад який ми не можемо працювати. Коли починається підвисання, значить час зачиняти вікна або ще краще перезавантажитись. Кажуть, поспи і все пройде.

PS Я питав колись про це у друзів на фейсбуці. Це все їхні поради.