Природній відбір

Соціальні експерименти свідчать що пиво, за яке заплатили десять баксів смакує краще ніж те саме пиво з іншою етикеткою, за яке заплатили два бакса, а енергетик куплений зі знижкою стимулює менше ніж той самий енергетик, за який заплачено повну ціну.

Я це бачу постійно як не вивчаються предмети, в яких несерйозна звітність. Як відсутність екзамену це гарантовано майже порожня аудиторія. Ні не 50 відсотків відвідуваності. 10 буде за успіх.

Якість лекцій не має значення. Звітність має.

Якість продукту не має значення. Ціна має.

Але хіба так було завжди? Адже гроші в сучасному розумінні зовсім недавній винахід. Ще зовсім недавно не було ніяких оцінок ніяких ects і кредитів. І вони відійдуть так само стрімко як і прийшли.

Весь опен сорс в інтернеті, курси лекцій, блоги, книжки, бібілотеки. Можливість як ніколи раніше доступитись до будь-якої людини яке б високе становище вона не займала через соціальні мережі та мейл. Усе це не залишає жодного шансу університетам і школам, які живуть у світі двадцятого століття. В яких і далі від руки зповноюють відомості, підписують заліковки, беруть взятки (ввжаючи що це матеріальна допомога), в яких професори замість писати статті в пір-рев’ю журнали підторговують текстами дипломних робіт, в яких основна стаття видатків в бюджеті це ремонт, бо це дає відкат, де все управіння в ручному режимі, в одних по суті руках від встанволення резетки в аудиторії до призначчення всіх посад.

І крах цього всього вже не можна зупинити, бо тут діє природній відбір.
 
 

Some Alternatives in hopeless situation

Should you fight when a battle is lost.
When your hood is filled with junk.
When no one cares anymore.
When there is no tomorrow for your kids here.
When you done everything you could.
When time to resign has come.
When no hope is left. No faith.
Should you retreat to new position.
And try to defend it using experience gained before.
Or should you attack with desperate cry.
Blinded by fury. Deluded by abyss of depression.
Fighting fire with more fire. Treating insanity with more insanity.    
Living years in seconds. Whole your life in one day.

А можна програму?

В мене колись часто питались про програму. Це такий документ в якому записано, що студентка повинна вміти і що повинна знати. (Там насправді пишуть "студент" маючи на увазі дві статі.) Чиста бюрократія і дуже часто відірвана від життя.

Ця документація безперечно була б потрібною, коли б її створювали для слухачів лекцій, коли б слухачі лекцій мали владу від тих лекій відмовитись і піти на інші лекції, коли б вони мали право вибору.

Права вибору нас позбавляють одразу після того як ми приносимо оригінал документів в університет.

Вибір має робитись повсякчас для кожного предмету, щодо кожного викладача. І поки цього не буде, в повному обсязі так як це є в Америці, а не просто на папері, доти не буде нічого, ні реформи, ні автономії, ні освіти, буде просто ринок дипломів.

Це потрібно не тільки студентам це потрібно викладачам. Бо інакше старша людина приходячи викладати на магістерську програму  далі пояснюватиме молодшим людям основи, які їм треба було вивчити ще у школі.

Читаючи Аеропорт Сергія Лойка

Коли  купував цю книжку на форумі хтось з відвідувачів спитав "це про Скнилів", а інший звернувся до продавця "ви автор?" А тоді підійшла жінка і заплатила за один примірник щоб його відправили на фронт.

Ми живемо у паралельних світах. Добра частина суспільства взагалі не вдупляється що йде війна і де той аеропорт.

Книжка Сергія Лойка, хужоній твір, роман розповідає більше про реальність ніж усі нехудожні випуски новин і токшоу разом узяті.

Скажу одразу що там нема жодної апології української армії, навпаки там повно критики. Є навіть образ поїхавшого мозгами офіцера який бере в заручники брата місцевого хлопця щоб той дістав інформацію про сепарського наводчика. Є величезна тирада місцевих мешканців Пісків про київських "визволителів", які на їхню думку винні в тому що їхні будинки руйнує ворожа артилерія. Зрештою всі епізоди про Крим це безжалісна експозиція безпомічності і приниження не тільки деражви але всіх нас. Українці вивляються не здатними нічого захистити і не через москалів, але через власне не бажання захищатись, через страх. І ось тут стається Аеропорт.

Розфігачений термінал, в якому впродовж п’яти днів вмирають кілька десятків кіборгів не має жодного стратегічного значення, але його символічне значення надто важливе. Бо саме тут в реальному часі, а не в напівправдивих історичних наративах українці проявляють свій характер.  

Там суцільний багаторівневий символізм. У головного героя є дві жінки: його дружина росіянка вмирає від раку, як Росія  від путна, а він незнаючи цього закохується в молоду українку, якій 22 роки як і незалежній Україні. Другий протагоніст на ім’я Степан має позивний Бандер з наголосом на перший склад, причому він також любить коханку головного героя. В результаті криваві батальні сцени написані на основі реальних інтерв’ю переплітаються з сюром жіночих любовних романів. Оскільки мова йде про нашу сучасність то все само собою накладається на образи, які з ютюбу залиті в пам’яті кожного з нас від розбитих барикад майдану до моторошних відео з донецького аеропорту.

Взагалі то дуже неполіткоректний роман. Речі називаються своїми іменами. Це війна. Росія напала на Україну. Які там всраку донецькі сепари. Всьо спецназ ГРУ і кадировські чечени. І хоч головний герой росіянин це йому не заважає взяти в руки автомат і вбивати своїх співгромадян. Справедливість важливіші за етнічність. І свої це ті хто на боці правди, а не ті в кого такий самий паспорт як в тебе. Там добра половина книжки написана для росіян, хоча не бракує і веселої русофобії на зразок: "Треба припинити експорт у Росію всього, навіть ліків і препаратів, за винятком хіба презервативів."

Я читав українську версію, не знаю хто перекладав але досить добре, майже без неорганічних лаж. В українській версії багато вставок в діалогах російською та англійською, що по свому створює цікавий художній ефект. Мені чомусь згадалося як я в школі читав війну і мир толстого і там були цілі сторінки французькою, яку я правда не розумів. А тут найчастіше іноземне слово в діалогах це "бл..дь". Все ніби зрозуміліо.

Обкладинка найкраща з усіх книжок виданих в Україні, які я бачив.

Цю книжку треба прочитати, а потім загітувати інших прочитати її також. Бо вона здатна вправити нашим вкорінь офігівшим людям мозги. І зрештою читаючи її ми вшановуєм пам’ять тих хто загинув за нас.

Друга лекція

Початок курсу подібен на плейоф. Як і плейоф він складається з двох зустрічей.

Добре проведена перша лекція вам не гарантує успіху на другій, бо на другій вам значно складніше здивувати слухачів і тепер їхні очікування вже грунтуються на досвіді реальності, адже ви прочитали першу лекцію.

Перша лекція це розвага, друга це вже робота. Вона ще зберігає присмак знайомства, але фактично це початок рутини буднів. Вона показує вам якою насправді є ваша аудиторія, і показує вашій аудиторії ким ви є насправді.

Це дуже важливий момент, який допомагає визначити завдання на семестр. Бо тільки знаючи де ми є ми можемо спланувати маршрут туди куди ми хочемо прийти.


 

Сет Годін про систему освіти

Це розповідь про те як індустріальна епоха породила систему освіти метою якої є не розвиток особистості, а підготовка легкозамінних працівників для фабрики.

Школа вчить дітей слухняності, покори та конформізму. Вас обробляюють цілий рік, і якщо в кінці семестру ви не відповідаєте стандрату вас відкидають чи відправляють на переробку як браковану деталь. Це так є в Америці. В нас звичайно ви можете заплатити і вам видадуть диплом не зважаючи на фатальні дефекти.

Хоча те, що говорить Сет Годін не зовсім відповідає нашим реаліям, воно руйнує ілюзії щодо проблем нашої системи освіти. Бо проблема не лише в її корумпованості, проблема в її неадекватності.

В кінці Сет пропонує кілька рецептів, які ви можете застосувати не чекаючи дозволу міністерства.

    

Для чого студентам смартфони на лекціях?

10.10. львівський дощовий ранок, трохи обдерта аудиторія університету.

- Доброго дня! Будь-ласка дістаньте ваші смартфони.
В аудиторії чути невдоволення і хтось із сарказмом питає:
- Дістаньте і здайте ?!
- Ні, налаштуйте на халявний вайфай.

І я не прикалуюсь. Я вже прочитав одну таку лекцію. І знаю що роблю.

Все вийшло спонтанно. Прийшовши на першу пару зранку і з’ясувавши що обіцяного телевізора з технічних причин я сьогодні на парі не матиму і що в досяжності нема навіть ноубука, а відтак моя презентація записана на стандартну флешку так і залишиться не переглянутою я мав вибір: або розповідати анекдоти і слухати скроєнні під ті самі лекала історії чому люди поступили в університет або спробувати підійти до ситуації творчо.

Зауваживши, що замість нудьгувати в аудиторії поки я шукаю телевізор всі мої стундетки сидять онлайн я просто запропонував знайти їм твір мистецтва, який мав першим зявитись в презентації. Далі другий, третій і наступний. Я називав ключові слова і через десять секунд вони оглядали на своїх персональних екранах те зображення, яке було потрібно. (Дехто в перше в житті з’ясував, що гугл має окрему фічу для пошуку суто зображень.)

Звичайно ні в кого не було часу ні для вконтахту ні для фейсбука, натомість вони самі, хоч я нікого про це не просив, повідкривали зошити і почали вести конспекти.

Так я зрозумів, що всі ці паверпоінт презентації і мультимедіа проектори усе це вчорашній день.

Для успішної лекції вам більше не потрібен детальний конспект, достатньо мати халявний вайфай, все решта зроблять смартфони ваших  студентів.

PS На другій парі робота пішла не так гладко як очікувалось. Лекція відбувалась в іншій аудиторії і там де розташовувались студентські місця мережа була ледь жива. Після перших хвилин глюків з'ясувалося, що біля протилежної стіни зв’язок значно кращий. Переставиши стільці ми розвернули аудиторію. Я бачу в цьому глибокий символізм. Бо сьогодні розвернулось моє уявлення про те як треба читати лекції і яку роль в цьому процесі посідає здатність кожного виходити онлайн. 

PPS В однієї дівчини зображення завантажувались значно швидше ніж у всіх решта. Я поцікавився, що у неї за смартфон. Відповідь була коротка і проста: "Ха, у мене Айфон".

Розклад занять

Ваш робочий час залежить від розкладу.

Розклад важливіший за навантаження.

Розглянемо конкретний приклад. Доцент Х. має чотири пари на тиждень, а доцент У. має шість пар на тиждень. Чотири менше ніж шість звичайно, це вчать у першому класі на математиці, але в університетах такі примітивні закони не діють. Цілком може бути ситуація коли саме доцент Х., а не У. праюватиме більше за ті самі гроші.

Отже, у доцента Х. в понеділок було дві пари одна на 9.30 а інша на 11.50 з двогодинним "вікном", одна пара у середу на 13.30 якраз щоб розірвати день і ще одна пара у п’ятнию на 10.10 щоб не розслаблятись до кінця тиждня.

Натомість у доценту У. ситуація зовсім інакша. У вівторок три пари з 13.30 до 18.00 і у середу дві пари 15.05 до 18.00.

Переваги цього другого варіанту над першим очевидні. Іти в університет потрібно лише два дні замість трьох, причому навіть тоді ранкові найпродуктивніші з точки зору творчої праці години є "вільні". Початок і кінецьк тиждня, а саме понеділок і п’ятниця також "вільні", що дозволяє розпочати вікенд раніше і при потребі продовжити його на один день використавши цей час для написання статті чи монографії десь в заміському будиночку споглядаючи мальовничі гірські пейзажі.  Уважне вивчення календаря також показало що вихідні дні такі як день студента, 8 березня і  1 травня припадають в цьому році саме на вівторок. І отже число лекційних годин в цьому семестрі автоматично скорочується на вісімнадцять (три пари це шість годин, 6х3=18). Звичайно в уважного читача вже кілька речень в голові обертається питання: як так сталося що замість шести пар у навантаженні доцета У. в розкладі опинилося лише п’ять пар? Річ у тім що в університеті дуже складна ситуація з аудиторіями, а тому є необхідність у так званому "зведенні" груп. Як виявилось у навантаженні доцета У. така можливість була, один і той самий спецкурс було заплановано для двох груп на різних спеціальностях. В ідеалі це мали б бути дві пари, але коли така кризова ситуація то доцент У. з розумінням поставиться до потреб університету і прочитає цей спецкурс один раз для двох груп одночасно.

І тепер саме головне від кого залежить щоб розклад був оптимальним? Від вас. Так розклад не залежить від міністерства ні від ректора ні навіть від декана. Кожного семестру чи навіть скорше канікул є дуже важливий історичний момент, який називається "подача пропозицій до розкладу". З цієї опції користають далеко не всі викладачі, але вона існує. Треба просто написати можливі варіанти роташування пар у розкладі, які вас влаштовують і передати їх тій колезі, яка складатиме розклад. Переважно цим займаються заступників деканів, але може бути будь-хто з працівників факультету. Звичайно з колегами треба бути в дружніх стосунках, бути відкритим, щирим, завжди  готовим допомогти, шанувати гідність ваших ближніх і випромінювати оптимізм.

То анахронізм, що в нас досі розклад складають люди а не програми. І людям, які це роблять не позаздриш, бо це як скласти пазл на тисячу деталей (причому без жодної додаткової оплати чи преференцій), але з іншого боку в цьому є великий позитив, бо це саме та ділянка, де потрібна кооперація, а не змагання, де у всіх є шанс проявити свої кращі людські якості. Зрештою яким би добрим чи поганим не був ваш розклад, він складається лише на один семестр і через півроку (в університетській системі це лише чотири місяці) у вас буде шанс все змінити на краще.