Ми живемо у паралельних світах. Добра частина суспільства взагалі не вдупляється що йде війна і де той аеропорт.
Книжка Сергія Лойка, хужоній твір, роман розповідає більше про реальність ніж усі нехудожні випуски новин і токшоу разом узяті.
Скажу одразу що там нема жодної апології української армії, навпаки там повно критики. Є навіть образ поїхавшого мозгами офіцера який бере в заручники брата місцевого хлопця щоб той дістав інформацію про сепарського наводчика. Є величезна тирада місцевих мешканців Пісків про київських "визволителів", які на їхню думку винні в тому що їхні будинки руйнує ворожа артилерія. Зрештою всі епізоди про Крим це безжалісна експозиція безпомічності і приниження не тільки деражви але всіх нас. Українці вивляються не здатними нічого захистити і не через москалів, але через власне не бажання захищатись, через страх. І ось тут стається Аеропорт.
Розфігачений термінал, в якому впродовж п’яти днів вмирають кілька десятків кіборгів не має жодного стратегічного значення, але його символічне значення надто важливе. Бо саме тут в реальному часі, а не в напівправдивих історичних наративах українці проявляють свій характер.
Там суцільний багаторівневий символізм. У головного героя є дві жінки: його дружина росіянка вмирає від раку, як Росія від путна, а він незнаючи цього закохується в молоду українку, якій 22 роки як і незалежній Україні. Другий протагоніст на ім’я Степан має позивний Бандер з наголосом на перший склад, причому він також любить коханку головного героя. В результаті криваві батальні сцени написані на основі реальних інтерв’ю переплітаються з сюром жіночих любовних романів. Оскільки мова йде про нашу сучасність то все само собою накладається на образи, які з ютюбу залиті в пам’яті кожного з нас від розбитих барикад майдану до моторошних відео з донецького аеропорту.
Взагалі то дуже неполіткоректний роман. Речі називаються своїми іменами. Це війна. Росія напала на Україну. Які там всраку донецькі сепари. Всьо спецназ ГРУ і кадировські чечени. І хоч головний герой росіянин це йому не заважає взяти в руки автомат і вбивати своїх співгромадян. Справедливість важливіші за етнічність. І свої це ті хто на боці правди, а не ті в кого такий самий паспорт як в тебе. Там добра половина книжки написана для росіян, хоча не бракує і веселої русофобії на зразок: "Треба припинити експорт у Росію всього, навіть ліків і препаратів, за винятком хіба презервативів."
Я читав українську версію, не знаю хто перекладав але досить добре, майже без неорганічних лаж. В українській версії багато вставок в діалогах російською та англійською, що по свому створює цікавий художній ефект. Мені чомусь згадалося як я в школі читав війну і мир толстого і там були цілі сторінки французькою, яку я правда не розумів. А тут найчастіше іноземне слово в діалогах це "бл..дь". Все ніби зрозуміліо.
Обкладинка найкраща з усіх книжок виданих в Україні, які я бачив.
Цю книжку треба прочитати, а потім загітувати інших прочитати її також. Бо вона здатна вправити нашим вкорінь офігівшим людям мозги. І зрештою читаючи її ми вшановуєм пам’ять тих хто загинув за нас.