Довершити розпочате

В 2004 все вже було по всьому на новий рік. Тепер ще не по всьому. І ми йдемо в 2014 з незавершеною справою. Тож головне побажання усім нам: довершити розпочате. Перемоги !

А поки прошу до вашої уваги другий номер "рЕволюції". Наша боротьба продовжується. 

Де ви є?

«Які у вас були класні лекції, Назар Богданович». «Мені так подобається читати ваш блог». Справді?

Де ви мої учні та читачі? Скільки вас на барикадах Майдану чи в якийсь інший спосіб реально підтримує Майдан? А скільки сподівається, що всю чорну роботу за них зробить хтось інший. 

Беріть молотки і приєднуйтесь !

Вчора я написав про газету "рЕволюція", в якій друкуються живі історії Майдану. Але це не є мій особистий проект, це НАШ спільний проект. Тому розповім що треба робити.

Пишіть. Ми чекаємо ваші історії про майдан, щоб опублікувати їх. Надсилайте тексти на сторінку рЕволюція в Facebook або на е-мейл газети – r.evoluciya@ukr.net. Ми також чекаємо на ваші відгуки про номери газети і ми також опублікуємо їх.

Друкуйте. Кожен номер газети можна звантажити і роздрукувати за адресою http://digestrevoliuciya.wordpress.com/print/. Це A3 формат, але ви можете його видрукувати на A4, а потім піти на найближчий ксерокс і збільшити до A3. Ще краще домовитись з друкарнею і на різографі чи офсетом видрукувати ну хоча б 10 000 екземплярів.

Розповсюджуйте. Роздавайте своїм близьким і друзям, сусідам і парафіянам, співробітникам і незнайомим людям на вулицях, надішліть в інші міста і села. Давайте розповсюдимо по 1 000 000 екземплярів кожного номеру.

 

Ми підготуємо 10 номерів впродовж січня. Це наші десять цвяхів у труну режиму. Беріть молотки і приєднуйтесь!

 

рЕволюція № 1

Ми тут зібрались з друзями і вирішили зробити дайджест.  Це збірка історій реальних людей, які беруть участь в протестах. І які діляться своїм досвідом в соціальних мережах.

Ми хочемо їхній досвід перенести з соціальних мереж у світ поза ними, там де живе більшість наших громадян. Щоб передати їм дух майдану, дух революції.

Ми хочемо зберегти цей досвід, щоб він не загубився в нетрях фейсбучних логів позбавлений хештегів.

І ми віримо, що ці тексти здатні запалювати серця. Що прочитавши про досвід інших, ті хто проти, чи вагається захочуть приєднатись до нас.

Отже, спеціально для вас, прем'єра. № 1. Ось файл для завантаження.

В себе на балконі

Вчора купив жовто-синій прапор. Добротний атласний. Виготовив древко, з'єднавши до купи нарізним металічним кріпленням два прямокутні бруски, які випадково завалялись десь на балконі. І ще зверстав листівку, яку після розмалювання розклеїв на під'їздах довколишніх будинків. А сьогодні мій балкон став революційним.

Якщо ми хочемо справжньої революції в Києві, то треба щодня її робити в своєму найближчому соціальному оточенні.

Кожного дня по одній справі. 

То який там план на завтра?

PS Макет листівки тут (зображення прапора треба розмалювати вручну). Сам прапор я купив в центрі на стометревці, але в інтернеті повно інших пропозицій.

Грядуть зміни

Сьогодні день народження блогу. Третє. І я дякую Вам за Вашу увагу і підтримку. Дозвольте поінформувати Вас про зміни.

1. Дописи зявлятимуться тепер ще частіше. Пять раз на тиждень з понеділка по пятницю.

2. Дописи надалі поширюватимуться через мережу Facebook, але не через мій особистий акаунт, а через сторінку блогу. Прошу Вас перейти за цим посиланням і  вподобати її, щоб мати можливість читати в потоці сторінок (на головній то зліва якраз під повідомленнями, подіями і  світлинами). І особливо прошу запросіть своїх друзів також вподобати цю сторінку.

Приємного читання ! І ще раз дякую Вам !

У нас ні в кого тепер вже нема ілюзій?

Майдан виріс всупереч труднощам і загрозам. Це як гонка озброєння. Чим більше впирається режим, чим абсурдніші його дії, тим міцнішим стає майдан і тим тверезіше мислять його учасники.

У нас ні в кого тепер  вже нема ілюзій, що коли виходиш на мирний протест тебе не поб'ють, що коли прагнеш справедливості тебе почують, і найважливіше ні в кого немає ілюзії, що можна прожити спокійне життя і зло, яке  править Україною, тебе не зачепить.

І нема людини яка може вийти на сцену і сказати: розходьтесь! І її послухають, а не пошлють подалі. Точніше є така людина, але вона сидить в тюрмі і випускати її ніхто не збирається. Бо як би вона вийшла то скоріш за все сказала б: на штурм! (Не вірте тим хто говорить про вибори 2015 року. Вони зрадники які зливають Майдан).

Ні я не маю на увазі застосування сили і коктейлі молотова. У нас чомусь зараз все мусолиться між цих двох крайнощів: або нічого не робити або всіх мочити. Я маю на увазі активні протести. Коли ті хто вийшов на протест замість товктись у власному соці виходить на інші вулиці окрім хрещатика, коли агітують тих хто не визначився і переагітовують тих хто в силу якихось обставин ще не в темі; коли створюють труднощі режиму, коли його позбавляють комфорту, мозолять йому очі, нагадуючи про суд і розплату.

Власне кажучи немає перешкод щоб це робити. Для цього не потрібна централізована команда. Адже реально, що не дає вам  поширювати ідею повстання серед своїх знайомих і незнайомих, яких зустрічаєте на вулицях Львова, агітувати людей їхати в Київ, самому туди поїхати і поволонтерити день другий, вивісити прапор на своєму балконі (як не знаєте де придбати пошийте самі), поширювати тексти на тему революції на своїх акаунтах в соціальних мережах, почепити собі жовто-синю стрічку на одяг?

Так-так, розумію, яка з цього всього користь? Що це змінить? і таке інше. А яка користь брендам які завалюють своєю рекламою телебачення і глянцеві журнали, влаштовують акції в супермаркетах і розміщають свої плакати на біг-бордах і лайт-боксах?

Це війна у свідомості. І це наші набої. І це значно краще ніж сльозогінний газ, гумові палиці, та звуко-шумові гранти і тим більше кулі зі свинця. Щоб не платити ціну людських життів, не треба лінуватись вдатись до мирного спротиву. Справді жовто синя стрічка, прапор чи слово не змінить правлячий режим, але вони змінить вас і тих хто поруч.І коли буде критична маса то режим впаде.
 

Без них точно ніяк?

Ми гралися з вогнем байдужості та аполітичності і догралися. 
Час поставити питання: чи потрібна нам українська держава?
Можна хоч сто раз відповісти "так", але ситуацію змінять лише наші дії.
І ще: чи щоб діяти нам справді потрібні дозволи, повноваження і вожді?

Мінімальний тариф перемоги

Є люди які думають що їм впаде манна з небес на халяву. Що все за них зроблять інші. Але так не буває. Сьогодні потрібна участь кожного.

Кожен приносить свою жертву бо це справжня революція.

Я знаю людей яких побили в криваву суботу і тих кому дісталось під АП в неділю, один з моїх друзів був у першій лаві під час нічного штурму на інститутській, і знаю тих кому дзвонили за поясненнями з прокуратури, знаю як за тих хто на майдані  вдома хвилюються близькі,а скільки людей повертаються з температурою та грві?

Прокинувшись з квадратною головою і 37,5 я знаю, що це мінімальний тариф перемоги.

PS Перегляньте це відео яке записали мешканці Індії на підтримку України. Подивіться до кінця. Там вся суть в кінці. Думаю в цьому зараз наша головна перемога.

За 12 годин до розгону

 

Ця картина зображає майдан за дванадцять годин до розгону. В п'ятницю через тиждень як почались протести. Київський майдан тоді був менший за львівський. Це навіть не був майдан, а просто мітинг на який мало хто зважав. Хрещатиком та інститутською звичною ходою курсували ленд крузери і всі вже знали, що асоціацію не підпишуть, тож час пакувати манатки і вертатись домів.

Я зробив це фото з конкретною метою. Написати про уявний образ і про реальність майдану. Про дисонанс між ними. У цієї незавершеної роботи невідомої художниці дуже світлий радісний настрій. Не так було насправді в той день. В той день було сумно і понуро. Питання, яке читалося на обличчях людей, навіть молодих і наївних, звучало так: Що я тут роблю?

З того дня минуло два з половиною тижні. І оглядаючись можна сказати який великий шлях ми пройшли. Як виріс майдан за той час. Скільки там людей тепер щодня і щоночі. І скільки було і приїде ще. 

Так виходить що картина розповідала правду, яку люди не помічали в реальності.

PS  Це фото потрапило в конкурс National Geographic Ukraine. Прошу підтримати натиснувши "Подобається!" перейшовши за цим посиланням.

Майдан 2013

- Коли додому?! - перепитує Маркія і сміючись відповідає - не знаю, бо як тільки їду зразу щось починається. Не хочеться пропустити.

Тут у ночі залишаються ті, хто очікує штурму. Адже для чого ще, ми тут зібрались за півтисячі кілометрів від дому, коло цих  багать між наметів на асфальті хрещатика посеред пост-апокаліптичних барикад?

Мішки зі снігом, зварена арматура, а тепер ще й бочки та колючий дріт. Вузькі проходи з боків охороняє варта, яка вправно відловлює "тітушок". В середині периметру спокійно і безпечно.

Медики роздають вітаміни і таблетки від різних болячок. Тут готують їжу, яку розносять волонтери. Вбираєш рукавиці і маску, береш піднос з чаєм-кавою і несеш на дальні барикади. Пригощайтесь! А зі сцени "Кому вниз" відвантажує кавер версію "Хлопців з Бандерштату" в стилі рамштайн.

Щогодини всі співають "Ще не вмерла Україна" і моляться "Отче наш" і "Богородице Діво". Серйозно, я в житті стільки раз не співав гімн як тут за одну добу. "Слава Україні! Героям слава!" стало звичним вітанням.
 
- Майдан це водночас Січ, Християнія і Підкамінь - каже Тед. - Укріплена твердиня, анархічна республіка і етнофестиваль.

Майдан постійно змінюється. Майдан до кривавої суботи і після це різні майдани. І Майдан до вівторкового штурму і після це теж різні майдани. І кожен наступний потужніший, краще організований і від того триваліший.

Тут можна зустріти старих дідів в козацьких строях, і київських школярів навіть не випускного класу, які розповідаючи батькам казочки про ночівлю у друзів, прийшли захищати своє майбутнє. Тут повно афганців, студентів, людей різних професій, достатку і походження. Тут весь наш народ. Бо поруч із кожним невидимо присутні його рідні і близькі, які хвилюються вдома, і його друзі які прийдуть на зміну.

- І що буде далі ? - питає мене Марта. - Як довго стоятимуть люди?

Думаю стоятимуть до нового року і цілий наступний рік. Скільки треба. Ми працюємо вахтовим методом і наш ресурс безмежний. А ресурс режиму обмежений.

Майдан живий. Попри всі закулісні ігри, маніпуляції і політику. Завдяки Майдану ті хто сумнівався приєднуються до революції. Хто чим може і хто як може. Дух Майдану сягає значно дальше периметра барикад. Майдан змінює наше життя і наше майбутнє.

Світло фар вихоплює з темряви дорогу до дому. Але ми вже плануємо, коли повернемось знов. Захищати периметр Майдану.
 

Це питання часу

В перший тиждень, коли вийшло стотисяч, ідола охороняв беркут. На другий тиждень, коли вийшов міліон, довкола ідола стояли звичайні міліціонери без амуніції. На третій тиждень, коли вийшло два з половиною мільйони, ідола вже не охороняв ніхто. І він впав.

У них обмежений ресурс. Вони краще готові, захищені і як здається настільки тупі, що їх не проб'єш. Але у них обмежений ресурс. Бійці втомлюються, внутрішні протиріччя зростають, зовнішній тиск посилюється. Як не піти голові обертом?

У 2004 янукович упав від яйця і руки в нього трусились як почався майдан. Просто зараз це не транслюють в ефір.

30.11.13 вони лупили людей
10.12.13 люди їх зупинили
Дуже скоро люди перейдуть у наступ і переможуть

Це питання часу.

Інструкція з психологічної боротьби

Вступ

Два роки тому я викинув всі свої конспекти, крім одного, на основі якого я написав цю інструкцію. Звичайно це все складно, але повірте кидатися коктейлями молотова ще складніше. То ж спробуйте застосуйте цю інструкцію на практиці і обов'язково поділіться зі мною своїми здобутками.

Основна частина

Завдання: переконати працівників силових структур саботувати злочинні накази режиму.

Засоби: усна агітація.

Методика: 

1. встановити особистий контакт
підійдіть посміхаючись,
привітайтесь,
скажіть що втомились стояти і хочете поговорити,
назвіть своє ім'я,
запитайтесь чи правда, що форму і амуніцію вони купують собі самі,
і чи правда що в їхнього командира полка лексус,
а яка в них зарплата? більше ніж 2500 на руки? і як? вистачає?
а коли в них пенсія?
а скільки вони тут?
коли в останнє давали їм їсти?

2. розкажіть свою історію
як ви опинились тут, що вам це коштувало і чому ви це зробили,
розкажіть про свою віру.

3. закріплення результату
запросіть відвідати своє місто після того як все закінчиться. 
відкрийте пачку сигарет і почніть роздавати, а потім залиште всю пачку.
скажіть що принесете завтра ще.

Додаток

Ця інструкція не обов'язкова. Це лише каркас, ідея, яку ви можете втілили по своєму і своїми словами і довільному порядку, хочете почніть з сигарет.  Що обов'язково, так це переагітовувати тих кого злочинці при владі виставили проти народу.

Ви можете  дуже багато говорити про силовий варіант не пам'ятаючи коли останній раз в своєму житті так нормально діставали в зуби. І від цього нічого не зміниться. Але ваші слова, багато слів, сказаних тим кому треба, можуть наблизити те чого ми всі так прагнемо. 

Чи ви там де треба?

Ми з друзями з укрзахідпроектреставрації мирно пили чай на дорошенка як раптом почувся гуркіт. У вікні що виходило в подвір'я було видно як десь там за вулицею січових стрільців кублиться брудна гора пилюки здіймаючись над будинками. Завили сирени сигналізацій автівок і це виття сплелося в химерну какофонію малих і великих секунд. Я пішов до університету. На перехресті біля юридичного скупчився натовп. На історичному всі вікна, що виходили на вулицю костюшка порозчиняло.

Це було 7 лютого 2008 рік і це був теракт. Підірвали магазин меблів напроти університету.

Роблячи цю фотографію я питав себе, а якби я не лишився пити чай і пішов до університету на десять хвилин раніше, якраз із чорного ходу з вулиці костюшка?

Прийшов час і тепер ми всі ставимо такі питання.

А якби в мене не було зворотнього квитка і я б залишився на суботню ніч? А якби в неділю я після трьох годин не втомився зупиняти людей і надихавшись газу не вирішив піти перепочити якраз перед контратакою? А якщо б в понеділок в ночі був би ще один штурм?

Усі відчувають страх. (І навіть якщо вдома за компом вам здається, що ви незнищенні, то ставши перед загоном беркуту ви швидко зміните свою думку.) І цей страх спиняє багатьох. 

Розповівши історію про 7 лютого 2008, день який ніхто не памятає, я хочу сказати що всі ми, хто тоді прямував до університету, ризикували не менше ніж ті, хто  30 листопада 2013 після півночі ще залишався на майдані.

Ризик і загроза смерті супроводжують нас від дня нашого народження.  Їдучи в Київ ви ризикуєте. Але залишаючись ви не є у безпеці. Якщо впаде Київ, війна прийде в наш дім. Я не хочу щоб львівська бруківка горіла під ногами спецпідрозілів з Луганська, Донецька чи Криму. Хай краще вони приїздять до нас як туристи.

Ви справді вірите що всю роботу хтось зробить за вас? В подіях 30 листопада є і наша вина, бо ми не були там де треба.

А зараз? Чи ви там де треба?

Відокремлення

В минулу неділю кажуть нас був мільйон, але всупереч моєму пророцтву вони ще не висять на каштанах хрещатика. І таке враження що вони зовсім не злякались і все заспокоїлось. Але чи це справді так?

Візьміть склянку води і всипте туди кави. Закрийте рукою і потрясіть. Вам здасться що склянка повна. Це була неділя. Але якщо поставити склянку на стіл, то за деякий час кава осяде, а вода підніметься догори. Це те, що відбувається зараз.

Це відокремлення. Тих хто вийшов прогулятись, від тих хто буде боротись. Тих кого цікавить піар, від тих кого цікавить робота. Якщо дивитись на перших ви зневіритесь, якщо приєднатись до других ви проживете одні з найщасливіших днів вашого життя. То який ваш вибір?

Організовуйтесь! (Яка вам різниця що сказав сєня?)

В цих подіях є два рівні. Перший помітний  - це те що нам показують по телевізору і розказують зі сцени на майдані. Інший непомітний, але саме він важливий.

Яка вам різниця що сказав сєня? Чи скільки голосів набрала та чи інша постанова? Ви хіба не знаєте чого хочете? Хіба не знаєте як цього досягти і що для цього потрібно?

Все вже було сказано давно. Тепер час організації. І поки вони там триндять і голосують, люди об'єднуються в групи, які очолюють командири, які підпорядковуються штабу. Організація - це ключ до перемоги. І не час зважати на симпатії чи антипатії. У нас спільний ворог і ви знаєте його ім'я. 

Організовуйтесь!

PS Ось тут всі координати які вам потрібні

Чого нема в Києві, і що вам знадобиться

Там нема інформації зате багато стадного інстинкту.

Якщо ви приїхали діяти, а не шпацерувати Хрещатиком, то у вас не буде часу гуглити на смартфоні, що, де і коли.

В неділю мені допоміг один давній друг, який залишився у Львові. Він фізично не міг виїхати в Київ, але він реально був там з нами на банковій і біля членіна і на майдані вночі. Він через нет дізнався, де зараз найгарячіше і де потрібні люди і попереджав через мобільний зв'язок, що насправді відбувається. Радив куди йти і як на тверезу голову діяти. Бо там голова іде обертом від адреналіну і я бачив як дуже розумні люди не могли розібратись в ситуації і втрачали адекватність.

Навіть мільйонна армія нічого не варта без координації дій. Не чекайте що хтось там в Києві вас забезпечить комунікацією. Там навіть звичайний мегафон рідкість. Попросіть друзів, які залишаються у Львові і вміють шукати та фільтрувати  інформацію в неті і соціальних мережах, щоб допомогли вам бути поінформованими.

Один телефонний дзвінок у відповідний момент важливіший від сотні натхненно-пафосних промов.