Як сильно нам треба

Ви думаєте я все розумію що читаю? Часто доводиться один текст десять раз прочитати, щоб нарешті дійшло. І нема на то ради. Тому в кінцевому результаті розуміння досягає не той, в кого найвища швидкість читання чи найкраща пам’ять, а той в кого найбільше наполегливості. 

Наполегливість залежить від мотивації, тобто від того як сильно нам треба.

Коли я спитав у друзів на фейсбуці, що найбільше заважає вчитися, найбільше лайків набрали слова Миколи Мельника: "відсутність мотивації". 

Тут ще кілька старих дописів на цю тему: 1 2 3

Або або

Чорно-біле мислення вводить в оману. Реальність складніша. Все це так. Але іноді треба, витерши сопельки, зробити чіткий вибір. Без відмовок, без умов.

Або ми залишаємось і боремось до кінця, або звалюємо і не заважаємо боротись іншим.

Змінити систему

Василина Думан була найкрутішою студенткою новоствореного факультету культури і мистецтв. Вона рідко приходила на пари. Раз чи два в семестр (ну може частіше, може як на які). Знала практично все, що було в програмі та ще пару приколів додатково, спеціально для троллінгу викладачів.

Коли з англійської їй не поставити залік через прогули, Василина накатала кляузу і залік поставити, лиш би спекатись ще більших проблем. Коли одного разу я сказав їй, що в цьому семестрі вона відвідала більше лекцій ніж в попередньому і що це дуже добре і бла-бла-бла. Знаєте, що вона мені відповіла? «Ви думаєте це ваша заслуга ?!» З виразом обличчя в стилі мему «not impressed».

Не знаю якого кольору був у неї диплом, але Василина стала професійною журналісткою.  Читав кілька її інтерв'ю. Всі всі вони живі, всі вони на межі. Щоб зробити репортаж про незрячих людей, вона прожила день із зав'язаними очима, а щоб написати про вибори поїхала з Марією Стасенко в Ізмаїл (добре хоч не в Єнакієво).

Система її не зламала, не зіпсувала, не наклала на неї свою печать. Настане день, коли такі люди як Василина змінять систему.

  

Проти течії ?

Так, так це те саме, що ходити до вітру проти вітру, сперечатися з начальством про свою зарплату і намагатися переконати одногрупників, що краще замість пропити сьогодні останні гроші піти в бібліотеку. Цілком безнадійно.

Зверніть увагу нам пропонують лише дві опції: за течією або проти. Одна для тих хто як всі, а інша для тих хто не як всі. І одні і другі в результаті мають дуже тішитись зі своїх статусів зневажаючи своїх антиподів.

Але існує інша можливість. Виплисти на берег. Стати осторонь. Знайти свій шлях. 

Пливи за течією

Так нас вчили вдома, у школі і в університеті. Так роблять усі. Але нам ніхто не розповідав, що попереду течії. Цього мовляв не знає ніхто. Справді? Невже це перше покоління, яке по горло загрузло в цій так схожій на болото ріці?

Придивіться уважно до людей старших за вас років на п’ятдесять. Чому вони збирають недоїдки на смітниках, чому в них пенсія, на яку не прожити, чому вони терплять все це приниження, невже вони були в такому становищі завжди, невже їм не було по двадцять і вони як і ви тепер не були сповнені мрій, надій та сподівань?

Правда, яку замовчують промотори життя в стилі «пливи за течією», має лише два слова: попереду провалля.  

Не по плану

Причина проблеми не завжди там, де здається. Тому, беручись за розв'язок, знаймо, що можуть бути сюрпризи.

Приготування це не тільки чіткий план дій. Це мобілізація сил і концентрація уваги. Щоб  коли все піде не по плану, забацати кльову імпровізацію.  

Що буде якщо перестати

пити пиво і колу, 
дивитись серіали і фільми, 
слухати транс-поп-реп-рок-дезметал, 
сидіти годинами в кантахтє, 
спілкуватись з людьми, які прямують туди де дуже гаряче, 
їсти снеки, 
курити (і траву також), 
звільнитись від інших залежностей. 
Що тоді?

Тоді з’явиться шанс втілити свою мрію, реалізувати дар, який має кожна людина, і який більшість зі страху закопує в землю. Мине страх.

Стимул до змін

Ми сиділи в макдональдсі в Празі. Був ранок, година сьома. Місто ще не прокинулось. Жодних автівок і пражан. Зима і мокрий сніг на бруківці. І сонце. Десь там світанок над Влатавою.

В 90-х було круто побачити трохи Європи через вікно автобуса за чотри дні в переддень нового року. Сотні молодих людей їхали зі Львова. Ці поїздки змінювали. Вони відкривали очі на Львів, в якому ми жили.

Коли я перетинав західний кордон і опинявся в задзеркаллі, то сприймав все як належить, та коли повертався у Львів, то розумів різницю. Не в користь рідного міста. Починалась дипресія. Але думаю в довготерміновій перспективі, те, що я побачив там стало стимулом до змін.

Питання vs поради

Люди мають стереотипи мислення. Вони їх виробляють роками. І коли ти приходиш і кажеш не робіть так як ви робили, а зробіть так як я кажу, то надії на успіх нема. Це як битися чолом об стіну.

Допомогу відкидатимуть доти доки не зрозуміють, що вона справді потрібна. Тому треба починати з питань, а не з порад (хоча це теж звучить як порада).

Чи ви задоволені результатом – вашим теперішнім становищем (адже це наслідок ваших попередніх дій)? Якщо так, то робіть як робили завжди. Якщо ні, сам час спробувати щось інше.

Та де ми є

На лекції приходить багато людей, але скільки з них насправді присутні?

На роботу ходить багато людей, так ви побачите їх в офісі з 9 до 18, але якщо б вони не прийшли чи змінилося б щось?

А скільки людей в себе в дома сидять втупившись в екран, і для рідних вони відсутні.

Ми не там, де ми фізично, ми там, де ми ментально. 

Тому люди розділені відстанню, якщо думають одне про одного значно ближче одне одного ніж люди в одній кімнаті, але розділені в думках.

Що робити, коли ви просите про допомогу, а вас трактують як футбольний м'яч?

Наприклад, вже пройшло два тижні як ви переслали розділ чи цілу курсову своєму керівнику, а відповіді немає і коли ви підходите і вітаєтесь, а на вас не зважають, так наче вас нема, і йдуть собі далі. Чи коли ви приходите на дев'ятому місяці вагітності, щоб полагодити формальності, а вас маринують годинами в коридорах. Чи коли вам бракує одного бала щоб замість трійки була четвірка і як буде ця четвірка то буде стипендія, та вас не хочуть навіть слухати. Що робити тоді?

Адже справа не в курсовій і не в формальностях і не в балах хай навіть від них залежить стипендія. Справа у ставленні.

Психолог Віктор Франкл, якого німці посадили в концтабір, потім у своїх спогадах написав, що найстрашнішим в ув'язненні був не голод, не важка праця, не фізичні тортури і навіть не смерть. Його найбільше діставало ставлення до нього як до порожнього місця. Одного разу коли він копаючи траншею зупинився на хвилинку, наглядач щоб змусити його до праці кинув до нього камінцем, не крикнув не вдарив, а як до пса кинув камінцем. Звичайно, що таке камінець порівняно з газовою камерою, хіба людська гідність щось важить коли під загрозою людське життя? Я не знаю. Але я знаю, чому випускники так рідко приходять до університету і чому люди, які виходять на пенсію і йдуть з робити теж рідко повертаються сюди. І я знаю як це змінити.

Власним ставленням.

Якщо ви у складній ситуації просите про допомогу і вас футболять, шукайте інших людей, які зможуть вам допомогти. 

Все що залежить від нас

Як тільки ми прагнемо чим швидше спекатись проблеми, то наражаємо себе на небезпеку ще більших проблем. Я не про швидкі рішення, я про бажання спокою.

Коли ми кажемо собі: хочу щоб всі дали мені спокій, о сам час пригальмувати, бо ми виходим на слизьке. Один не обережний рух і земля підніметься догори, а небо впаде вниз. І ми разом із небом боляче вдаримось об асфальт.

Спокій не у відсутності проблем, а в знанні, що ми робимо все, що маємо робити для їхнього розв’язання, все, що залежить від нас.

Пробачення

Легко сваритися, важко просити пробачення. Хоча після пробачення ми почуваємось значно краще ніж після сварки.  

По той бік зла

Одну і ту ж реальність люди сприймають, відчувають і оцінюють по різному. Тому те що для одного рай, то для іншого ад. Але якось (не знаю як) ми знаємо, що є зло і що є добро незалежно від нашого сприйняття. Коли серед зла ви як серед раю, то це значить, що зло володіє вами. Треба вибиратись. По той бік зла.  

Якщо сумно на Різдво

Це відео завантажили фанати "Карпат". Колядка і кубок Львову. Різдво об'єднує нас попри всі химери.

Якщо на Різдво сумно і одиноко значить щось не так. В ці дні шум світу, який заглушує голос сумління відступає і ми можемо чітко побачити наскільки людству байдуже до наших амбіцій та устремлінь. 

Людству байдуже, але не байдуже окремим людям, тим які не байдужі нам. 

Урок лицемірства

Діти бачать як слова батьків розходяться з ділом і дізнаються, що таке лицемірство, ще до того як почують саме слово. У школі, університеті і потім на роботі ми остаточно засвоєюм цей урок. Тому дуже часто відкидаємо добрі речі тільки з бажання відплатити за лицемірство.

Вихованість не тотожна порядності. І хамство також. 

Time dilation

На таймері зворотнього відліку ще п’ять хвилин. Що можна встигнути за цей час? Може краще безцільно вбити їх в інтернеті? Ні, краще дати життя ідеї.

Ось фінал Ліги Чемпіонів 1999 року. Манчестр Юнайтед проти Баварії. Там є гол німців, а далі три останні хвилини матчу, коли Манчестер забив два голи підряд. В змаганнях такого рівня на останніх хвилинах це практично не можливо.

Гравітація ідей сповільнює час.

Тенета міцні (хіба може бути інакше)

Не будьте наївні. Система так просто нікого нікуди не відпустить. Станьте хитрими як лиси. Пам’ятайте, ви серед вовків. Будьте завжди готові ухилитись від замаху на вашу свободу. Це не значить жити в постійному напруженні, це значить бути в такому розслаблені, що навіть раптовий удар не завдасть вам шкоди. Практикуйте парадоксальну інтенцію.