Ну а далі ви самі!

Про що цей блог, усі ці 533 дописи розміщені тут впродовж трьох з половиною років?

Думаю вони про університет. Я почав писати, бо бачив потребу ділитись знаннями і роздумами з людьми яких вчив. Хоча дописи стосуються різних тем, але так чи інакше вони були пов'язані з моїм життям в університеті. 

І навіть після того як я звільнився так чи інакше в усі дні революції університет був поруч. Ні не його стіни та адміністрація. На львівському майдані і на київських барикадах були мої колишні студенти. Я бачив їх в день перед розгоном 30 листопада і потім на Грушевського і на погромах у Львові і зрештою в Межигір'ї. 

Це були найкращі лекції в найкращих аудиторіях. Коли двадцятого лютого ми сиділи в автобусі притиснувши бронежилети до вікон щоб їхати в розстріляний Київ нам роздали Новий завіт в камуфляжних обкладинках. І я пам'ятаю як на другий день увечері, коли вже було по всьому я читав вголос фрагмент Нагірної Проповіді в українському домі. Не знаю, які ще тоді можна було підібрати слова...  

Ці півроку змінили нас всіх. Розмови стихають бо почались випробування. І все що здавалось таким страшним ще вчора, сьогодні задається дрібним. Ми дивимось у майбутнє і не знаємо як все повернеться. І я відчуваю як університет мене відпускає, і що прийшов час вам сказати: ну а далі ви самі! 

Epitafium Universitatis Leopoliensis (Вибори ректора ЛНУ)

Коли українська авіація завдає ракетних ударів по блокпостах терористів у далекому Донецьку, в самому центрі Львова шурхотять бюлетені і весь фейсбук затаївши дихання чекає на відповідь: Хто?

Університет як авіаносець. Жодні хвилі його не лякають. Він був свідком катівень і репресій 50-х років, він процвітав разом з брежнєвим в епоху застою, його не зламали буремні 90-ті і офіційна зарплата 10 доларів на місця (хто б зважав), тут було добре при кучмі, ющенку і навіть при януковичу, перевірки табачника не завдали жодної шкоди і ось тепер навіть коли в країні війна університет живе своїм життям поза часом і простором.

Хоча студенти і викладачі брали участь у всіх революціях, але самі не влаштували жодної. Жодної революції у своїх власних стінах.

Сьогодні один із тих днів, які бувають тут раз в чверть століття, коли є шанс для змін. І ще багато років учасники цих подій згадуватимуть як вони його просрали.

PS Але рано чи пізно революція станеться.

Модифікований штам старого вірусу "противсіх"

Я голосуватиму за Порошенка тому що, вважаю, що Україні зараз потрібен президент-бізнесмен. Який розуміє як робляться справи і вміє їх робити.

І це дуже добре, що в його біографії повно мутних моментів і темних плям. Його вади відомі всім. Справді, він колись серйозно зганьбився через корупційний скандал, його прізвище у виборчому списку тягнуло рейтинг цього списку вниз, сам він при цьому був на плаву при всіх режимах, і в нього справді непристойно багато грошей, заводи в Росії, бездарна реклама і незрозуміла команда. Але ми також знаємо, що він не кривавий убивця-маніяк, схибнутий на ідеї влади. Ми знаємо, що він вміє домовлятись і знаходити вихід зі складних ситуацій, що в нього є характер і що сьогодні він на боці України, на нашому боці.

Гірше з тими кандидатами, біографії яких наскрізь позитивні, але які реально ніяк окрім як слів себе на проявили, які  вдало піаряться на подвигах інших людей, собі приписуючи чужу звитягу і які швидше за все на гачку в фсб. Адже як тоді пояснити, що люди, які називають себе патріотами, в момент, коли на кону доля держави, продовжують політичну боротьбу, знаючи що в них нема шансів за перемогу, а затягування виборів до другого туру оплачується кров`ю і болем наших людей? 

Фальшивих політиків як і пророків можна розпізнати за овечою шкурою напяленою на їхнє хиже вовче єство. Не дайте себе звести! 

В 2010 голосування "проти всіх" стало першим кроком до розстрілу на Інститутській. І тепер в 2014 чергова епідемія модифікованого штаму під назвою "другий тур" збирає свої жнива.

Час відкинути емоції і включити мозги. Адже інфекція як виявляється - смертельна. 

За що горіли вогні на Грушевського?

Три місяці тому о десятій вечора ми піднімались пішки вверх по Лютеранській. Ми йшли щоб пересвідчитись, що беркута і вв більше немає, що Київ вільне місто. Там нагорі перед блокпостом біля АП до нас із церкви вийшов чоловік в камуфляжі з вервицею і ми хвилин десять мали філософську бесіду на різні теми. 

Ми тоді говорили про три місяці. Що пройшло рівно три місяці від початку. І що це були найдовші три місяці в нашому житті. 

Вже минуло три місця з того дня. І майдан здається був так давно. А деталі вже затерлись в пам'яті. 

Кривава драма, яка розгортається тепер на Сході, щодня виносить нам мозг. Державні  прапори з чорними стрічками на під'їздах наших будинків стали звичними. І ми питаємо, коли скінчиться цей кошмар.

В неділю на виборах ми можемо зробити важливий крок до миру. Вибравши президента в першому турі можна оголошувати військовий стан і наводити порядок, можна справедливо покарати зрадників та боягузів, можна розпускати верховну раду і оголошувати нові вибори, можна починати відбудовувати нашу державу за кращим зразком. 

Але можна все це відкласти на потім (чекаючи доки в когось відросте рейтинг), поставивши власні симпатії-антипатії вище державних інтересів. І я не засуджую це. Тому що вогні на Грушевського горіли за свободу, в них народжувалось наше право вільно вибирати, що нам робити. І це право важливіше за національну ідентичність і важливіше за державу. Без цього права у нас немає майбутнього і ми ніколи не навчимось самостійно думати, ухвалювати рішення і нести за них відповідальність.

Ніхто вас не примусить і не переконає зробити вже у першому турі те, що ви збираєтесь зробити у другому. Це ваша відповідальність. Тільки розділимо ми її порівну. Адже ми один народ. Один за всіх і всі за одного! 

Як голосувати у першому турі?

Ці півроку ми вчилися ставити спільний інтерес вище особистого. Зараз приходить час іспиту.

Від багатьох знайомих чую фразу на зразок "от у першому турі голусуватиму за кого хочу". Так наче зараз 2010 і той другий тур обовязково відбудеться і немає на кордоні російських військ, а на Донбасі терористів, немає у Львові біженців з Криму, а в Дніпрі біженців з Донецька, і так наче ми ще не знаємо значення слів "двухсотий" і "трьохсотий".

Час робити не те, що комусь хочеться, а те що потрібно. Державі потрібен легітимний президент, потрібна вертикаль влади, потрібен порядок. І все це потрібне вже. Бо в умовах війни держава без цього приречена, а без держави народу влаштують черговий геноцид.

У цьому суть іспиту. Наскільки нам вистарчить характеру запхати подалі свої симпатії та захцянки і проголосувати у першому турі так як треба.

7,62

Знаєте, яке відчуття, коли поруч стріляють калібром 7,62 в замкнутому приміщенні ? 
Тобі страшно, а далі ти звикаєш. 
Ми звикаєм до всього.
І до наших думок. 
Якими б страшними вони нам спочатку не здавались. 
А коли ми звикаємо, ми починаємо діяти.
Так переможемо.

PS це моя мішень

Макаров у руці як практична метафора

Мене сьогодні навчили, що всю увагу терба зосереджувати на прицілі, а не на мішені. Мішень має бути розмитим силуетом, а у фокусі має бути приціл. І все зрештою залежить від того як ми спускаємо курок.

Справді, хіба ми можемо контролювати нашу ціль? Ні, але від нас залежать дії, які призводять до її ураження.

Зосереджуватись треба на навчанні, а не на оцінках та дипломі.

Давайте почнемо не з освіти

Давайте почнемо з роботи. Погугліть які професії інсують? Що вас приваблює? Почитайте, що про обрану професію пишуть люди, які на ній з`їли зуби, для яких ця професія це життя. Вам підходить? Спробуйте.  Запишіться на стажування, прийдіть на день відкритих дверей, знайдіть знайомих, навіть через треті руки, які б вам трохи розповіли з власного досвіду, показали що до чого. А тоді ідіть і вчіться. Знаючи, що вам потрібно. Знаючи, що треба пропустити повз вуха, а що закарбувати в пам`яті як "Отче наш".

Один інструктор поділився зі мною важливими міркуваннями, що людині треба спершу навчитись техніки водіння, далі поїздити містом, а вже тоді вивчати правила. Бо лише тоді буде зрозуміло для чого ці правила власне потрібні.

Не знаєте з чого почати? Почніть з найцікавішого. Почніть з практики.

Магістр нижче плінтуса

Як працює система освіти? Ви певний час (як правио семестр чи два) відвідуєте якісь лекції та семінари, далі якось склавши іспит залік чи ще якусь "форму звітності", ви одержуєте якусь "оцінку". І так через 50 чи 60 предметів впродовж 5 чи 6 років  ви якось виконуєте "навчальний план". Вам видають "диплом". І з точки зору системи освіти ви тепер щось вмієте і щось знаєте у вас тепер є "освітньо-кваліфікаційний рівень". Але з фахової точки зору, з точки зору професії цей ваш рівень нижче плінтуса. (Уявіть якби справді в дипломі писало "магістр нижче плінтуса". Кому був би потрібний такий диплом?)

 Влаштувашись на роботу за фахом ви почнете процес перепідготовки. Вам скажуть "забудьте все чого вас учили". І ви почнете все з нуля. І невдовзі дивлячись на свій диплом ви почуєте мовчазний крик вашого сумління: "На фіга !?"