Ми тоді говорили про три місяці. Що пройшло рівно три місяці від початку. І що це були найдовші три місяці в нашому житті.
Вже минуло три місця з того дня. І майдан здається був так давно. А деталі вже затерлись в пам'яті.
Кривава драма, яка розгортається тепер на Сході, щодня виносить нам мозг. Державні прапори з чорними стрічками на під'їздах наших будинків стали звичними. І ми питаємо, коли скінчиться цей кошмар.
В неділю на виборах ми можемо зробити важливий крок до миру. Вибравши президента в першому турі можна оголошувати військовий стан і наводити порядок, можна справедливо покарати зрадників та боягузів, можна розпускати верховну раду і оголошувати нові вибори, можна починати відбудовувати нашу державу за кращим зразком.
Але можна все це відкласти на потім (чекаючи доки в когось відросте рейтинг), поставивши власні симпатії-антипатії вище державних інтересів. І я не засуджую це. Тому що вогні на Грушевського горіли за свободу, в них народжувалось наше право вільно вибирати, що нам робити. І це право важливіше за національну ідентичність і важливіше за державу. Без цього права у нас немає майбутнього і ми ніколи не навчимось самостійно думати, ухвалювати рішення і нести за них відповідальність.
Ніхто вас не примусить і не переконає зробити вже у першому турі те, що ви збираєтесь зробити у другому. Це ваша відповідальність. Тільки розділимо ми її порівну. Адже ми один народ. Один за всіх і всі за одного!