Примусова освіта

Якщо університет це концтабір, і студенти в ньому в"язні, то викладачі це наглядачі, а адміністрація ... вона всюди адміністрація.

Ця аналогія буде актуальною доки вища освіта буде примусовою.

Плин часу

Вчора і сьогодні я прослухав зо тридцять захистів дипломів в академії мистецтв. (Колись я там навчався.)

Захисти відбувались в дванадцятій аудиторії, де в дев"яностому  я складав вступний іспит. (Він був один, бо всі, хто одержав відмінно мали медалі зі школи і автоматично були зараховані, тож конкурс припнився).

Вчора і сьогодні там захищались люди, які народились у роки мого навчання.

Помилка в навчанні

Помилка не є злом. Помилка це свідчення що ми намагалися щось зробити. І вже хоча б тому вона заслуговує на похвалу.

Копняк під зад

Ви не зауважили ? Нас розвели як лохів. З цими дипломами про "вищу освіту". Не стільки на бабки як на час. А час важливіший за бабки.

Тому не розповідайте собі гарних казочок про рідну кафедру, про пріколи на парах і  про щасливі роки в гуртожитку. Рухайтесь далі.

Виходить так, що копняк під зад важить більше, ніж всі ці тепер нафіг нікому не потрібні лекції. 

Занадто просто?

Бог всемилостивий і прощає, дослухається до наших молитов і любить нас. Тому сказано в Євангелії «просіть і дасться вам». Просіть. Чи це занадто просто?

Послідовність змін

Якщо змінити менеджемент, то все зміниться? Не зміниться, бо менеджмент відображення колективу. А чи зміниться щось, якщо змінити колектив? Не зміниться, бо колектив відображення вас, ваших уявлень про інших людей.

Змініть себе, змініть свій погляд на інших. Це змінить колектив, колектив змінить менджмент і тоді зміниться все.

Перший і другий тайм

Всі проекти мають перший і друий тайм. (Ну чи принаймні можна собі так уявити).

Іноді в першому таймі ми досягаємо успіху і розслабляємось, а потім в другому таймі програєм і весь проект має терпкий присмак поразки. Хоча результат в цілому може бути. Не так вже і зле, але згадуючи ми думаємо що могло б бути  краще.

Проте буває і навпаки. Коли ми провалюємо перший тайм, а потім беремось за голову і витягуємо проект в другому таймі. І хоч результат може бути ідентичний як в попередньому випадку, але нам здається, що це перемога. Згадуючи ми скажемо, що могло бути й гірше.

Чи значить це, що треба провалювати перший тайм? Ні, це значить що завжди треба догравати до кінця. І готуватись до другого тайму не зважаючи на результат першого. Бо саме результат другого визначає враження про всю гру.

PS  В дипломному проекті другий тайм починається, коли ви виходите на захист. Бажаю всім успіху !

Вищий план

Над планами, які складаємо ми, є вищий план. Ми його не знаємо. Але треба намагатися його виявити і узгодити з ним наші плани.

Коли щось іде не так, можливо це знак суперечності нашого плану з вищим?

Дві освіти краще ніж одна?

Так.

Маючи дві спеціальності у вас вищі шанси влаштуватись на роботу. (Адже як у вас дві спеціальності, то більше робочих місць, де ви можете працювати.) 

Наявність двох освіт викликає повагу, бо переважно в усіх одна, а чи немає ніякої. 

Дві освіти це також окраса вашого резюме (яке в наших реаліях всім долампочки, але все таки окраса не завадить навіть лампочці).

Знаю людей, які здобувши другу спеціальність знайшли себе у житті, знайшли роботу по душі і покращили свої матеріальні статки. 

Знаю тих, хто здобуваючи другу спеціальність нарешті відчув радість від навчання, від студентських років, пережив другу молодість. 

Але....

Все не так, коли ви здобуваєте дві освіти одночасно. Чотири сесії на рік це забагато. Це суцільний стрес. Так звичайно життя іде і час біжить і треба поспішати, але хіба це значить, що є сенс згортати зупу і друге в одну тарілку і заливати все компотом?

Значення має скільки у вас спеціальностей (скільки всього ви вмієте), а диплома цілком вистарчить і одного.

У чому складність ?

Не в тому щоб знайти потрібні слова і не у виборі теми, не в опрацюванні текстів, зміст яких незрозумілий навіть для їхніх авторів, і не у читанні "мовою птахів".

Складність у тому щоб зайти у воду, щоб почати, а потім залишитись на хвилі попри все. Скільки буде треба.

Як писати?

Мене вчора давня знайома спитала "як ти написав свою дисертацію? от все пишу і ніяк не напишу". Я не знав що відповісти, бо справді як?

Є багато книжок на ту тему, але самі по собі вони не працюють. Так начае їм бракує таємного інгредієнта. І це справді так.

Ніхто не знає звідки і як приходять ідеї. Всі вигадують ритуали, придумують раціональні пояснення чи навіть комплекси вправ, але ідеї приходять як хочеться їм, а не нам.

То що роботи, коли не пишеться? Ось найкраща порада від Стівена Прессфілда - сидіти і працювати попри все, через деякий час муза зжалиться над вами і зішле натхнення. Його книжка "Війна мистецтва" найкращий порадник для тих, хто хоче писати і не знає як.

Двобальна система

У цьому семестрі через деякі експериментаторські підходи на моєму курсі розподіл оцінок виявився нетиповим. Найпопулярніші оцінки «А» та «Е». Тобто найвища і найнижча (оцінку F ми не беремо до уваги). Всі інші, що посередині, - рідкість. Це відображає поділ аудиторії на два класи: тим кому щось треба і тим кому не треба ніц.

Замість стобальної системи і ще трьох систем, у які ми (хоч ніхто не знає для чого) конвертуємо стобальну, хіба не краще узаконити двобальну?

Так як це є в житті. Або так або ні. Або ти навчився, або йди і вчися ще. Щоб диплом був доказом твоїх вмінь, а не свідченням змарнованих років. 

Що я зробив (від чого мене відраджували)

На початку семестру я написав допис про залік напочатку семестру. Цей допис попав у топ мого блогу за кількістю переглядів і одержав кілька коментарів як від студентів так і викладачів. В різній формі люди крутили пальцем біля скроні  стверджуючи, що цього робити не можна. 

Гаразд, я розповім, що зробив.

Предмет, який я викладаю для першого курсу, студенти слухають практично без підготовки (адже ми не будемо брати до уваги уроків малювання в шостому класі). Справді, яке місце може мати історія мистецтва в цій системі освіти?

Рік тому я зрозумів, що безглуздо перекрикувати натовп людей, які випадково зайшли до університету, і заважають навчатися тим, хто тут за призначенням, що нікого нічого заставити не можна, що не треба здобувати фортеці (це сказав Сунь Цзи), і що треба допомагати тим кому це потрібно.

Але як знати хто є хто? Як відокремити одних від інших? Оскільки більшість вступає до університету виключно заради диплому і семестрова звітність для них головне, я припустив, що якщо ослабити тиск, який створює ця звітність, тоді можливо в аудиторії залишаться ті, хто тут задля знань.

Отже, я провів перший модуль (великий тест з мультичойсом, який зазвичай проводив в кінці семестру) в перші тижні занять. Хто готувався до ЗНО може здавати тести з будь чого лиш би був відомий обсяг матеріалу. Оскільки доступ до матеріалу в мене відкритий, то всі мали можливість підготуватись і скласти тест успішно.

Я очікував, що після того як у всіх стане достатньо балів, на лекції ходитимуть лише ті, кому справді цікавий предмет і що після підготовки до тесту вони суттєво підвищать свою компетентність з предмету.

Так, справді мені стало легше. Відвідуваність впала настільки, що порівняно з роками, коли в нас був перебір в цей рік на грані недобору я зміг оцінити наскільки в нас просторі аудиторії. Крім того увиразнилась присутність студентів з інших курсів, які приходили послухати лекції  з власної ініціативи. Хто викладав той знає наскільки допомагає така присутність.  Це справжня цінність для лектора і я хочу принагідно висловити тут їм свою вдячність. Я перестав втомлюватись як раніше. Міг говорити спокійніше і тихіше, адже в аудиторії стало більше порядку. В мне прибуло натхнення щоб суттєво перебудувати виклад матеріалу, щось подав стисліше, а багато доповнив нового. Менше людей здало індивідуальні письмові завдання (другий модуль) і я зміг краще оцінити їхні роботи. Отже, позитивів було справді багато, але….

Соціум це не куб з довжиною сторони L наповнений кількістю частинок N, які рухаються зі швидкістю V і якщо збільшити температуру до рівня T то вони всі однаково прискоряться. Люди різні і реакції в людей різні. Часто парадоксальні.

На лекціях залишились дехто із тих кому вони були не потрібні, і дехто із тих, кому вони були потрібні, вирішили не прийти. Конспекти вели одиниці, а багато хто переписував конспекти з іншої дисципліни (іспит з якої у них викликав панічний страх). Чи раннє проведення тесту підвищило компетентність? Можливо, але є такий анекдот, що найпоширеніша фраза серед відвідувачів Ермітажу: «Это же Это», ну тобто всі ніби бачили ту чи іншу картину, але що це за картина не пам’ятає ніхто. Після того як вони здали другий модуль стався остаточний надлом і від нокауту мене врятували канікули в зв’язку зі святами. Останню лекцію я закінчив словами Марка Аврелія, що кожну справу в своєму житті треба робити так наче вона остання і порадив здавати кожну сесію наче вона остання. Всі сміялись. Але я говори серйозно.

Ми справді не знаємо як складуться обставини і якщо ви стали студентом чи викладачем то будьте тим ким ви є вже тепер, зараз. Не відкладайте на потім. Використовуйте свою можливість, доки вона у вас є.

Один за всіх і всі за одного

Мені розповіли, що в одній фірмі половина студентів не захистили дипломи. І я вірю бо знаю інших хто теж там повчившись нічого не захистив. Вони просто не вийшли з роботами на захист, бо не написали їх. Звичайно це зле і з цим треба боротись. Як?

Тепер там будуть перевіряти по розділу щомісяця. Ну як би попередній захист, а потім ще один і ще один і ще.

Коли виникають труднощі найлегше покласти відповідальність на підлеглих, в даному випадку на студентів і вжити заходів виходячи з такого діагнозу. Але з таким підходом до аналізу краще нічого не робити взагалі. 

Студенти не захищають дипломи, коли керівники допускають щоб вони не захищали дипломи, а керівники таке допускають, коли адміністрація допускає щоб керівники таке допускали. Інакше кажучи захист студентської роботи - це не лише справа студента, але і його керівника, і його кафедри, і його факультету і зрештою його університету. 

Один за всіх і всі за одного. Інакше можна закривати фірму. Адже кому потрібне таке навчання?

Надія

Вона не вмирає останньою. Хто має надію, той розмовляє з Богом. Бо покладаючи надію на Бога ми визнаємо Божу присутність в нашому житті. Неважливо якого масштабу наші турботи, важливе це визнання віри. Тому надія  і віра єдині, і любов із ними, адже Бог є любов.

Питань нема

Життя часто виглядає як проза розповідними реченнями. Але всі ці речення це відповіді на питання, які ми ставили і ставимо. І часто ми не свідомі цих питань, хоча вважаємо, що в нас питань нема.

Якщо ми не знаходимо відповіді, може вся справа в питаннях, які ми ставимо? Можливо неправильні питання?