На початку семестру я написав допис про залік напочатку семестру. Цей допис попав у топ мого блогу за кількістю переглядів і
одержав кілька коментарів як від студентів так і викладачів. В різній формі
люди крутили пальцем біля скроні стверджуючи, що цього робити не можна.
Гаразд, я розповім, що зробив.
Предмет, який я викладаю для першого курсу, студенти
слухають практично без підготовки (адже ми не будемо брати до уваги уроків
малювання в шостому класі). Справді, яке місце може мати історія мистецтва в
цій системі освіти?
Рік тому я зрозумів, що безглуздо перекрикувати
натовп людей, які випадково зайшли до університету, і заважають навчатися тим,
хто тут за призначенням, що нікого нічого заставити не можна, що не треба
здобувати фортеці (це сказав Сунь Цзи), і що треба допомагати тим кому це
потрібно.
Але як знати хто є хто? Як відокремити одних від
інших? Оскільки більшість вступає до університету виключно заради диплому і семестрова
звітність для них головне, я припустив, що якщо ослабити тиск, який створює ця
звітність, тоді можливо в аудиторії залишаться ті, хто тут задля знань.
Отже, я провів перший модуль (великий тест з мультичойсом,
який зазвичай проводив в кінці семестру) в перші тижні занять. Хто готувався до
ЗНО може здавати тести з будь чого лиш би був відомий обсяг матеріалу. Оскільки
доступ до матеріалу в мене відкритий, то всі мали можливість підготуватись і
скласти тест успішно.
Я очікував, що після того як у всіх стане достатньо
балів, на лекції ходитимуть лише ті, кому справді цікавий предмет і що після підготовки
до тесту вони суттєво підвищать свою компетентність з предмету.
Так, справді мені стало легше. Відвідуваність впала
настільки, що порівняно з роками, коли в нас був перебір в цей рік на грані
недобору я зміг оцінити наскільки в нас просторі аудиторії. Крім того
увиразнилась присутність студентів з інших курсів, які приходили послухати
лекції з власної ініціативи. Хто
викладав той знає наскільки допомагає така присутність. Це справжня цінність для лектора і я хочу
принагідно висловити тут їм свою вдячність. Я перестав втомлюватись як раніше. Міг
говорити спокійніше і тихіше, адже в аудиторії стало більше порядку. В мне
прибуло натхнення щоб суттєво перебудувати виклад матеріалу, щось подав
стисліше, а багато доповнив нового. Менше людей здало індивідуальні письмові завдання
(другий модуль) і я зміг краще оцінити їхні роботи. Отже, позитивів було справді багато,
але….
Соціум це не куб з довжиною сторони L наповнений кількістю
частинок N, які рухаються зі швидкістю
V і якщо збільшити температуру до рівня T то вони всі однаково прискоряться. Люди різні і реакції в людей різні. Часто
парадоксальні.
На лекціях залишились дехто із тих кому вони були
не потрібні, і дехто із тих, кому вони були потрібні, вирішили не прийти. Конспекти
вели одиниці, а багато хто переписував конспекти з іншої дисципліни (іспит з
якої у них викликав панічний страх). Чи раннє проведення тесту підвищило
компетентність? Можливо, але є такий анекдот, що найпоширеніша фраза серед
відвідувачів Ермітажу: «Это же Это», ну тобто всі ніби
бачили ту чи іншу картину, але що це за картина не пам’ятає ніхто. Після того
як вони здали другий модуль стався остаточний надлом і від нокауту мене
врятували канікули в зв’язку зі святами. Останню лекцію я закінчив словами
Марка Аврелія, що кожну справу в своєму житті треба робити так наче вона
остання і порадив здавати кожну сесію наче вона остання. Всі сміялись. Але я
говори серйозно.
Ми справді не знаємо як складуться обставини і якщо
ви стали студентом чи викладачем то будьте тим ким ви є вже тепер, зараз. Не
відкладайте на потім. Використовуйте свою можливість, доки вона у вас є.