Познайомитись знов

Хоч кажуть, що люди не змінюються, але так лише кажуть. Насправді люди змінюються.

Зміни можуть бути повільні або непомітні, але вони завжди присутні. І багато труднощів у стосунках виникає саме через ігнорування чинника змін.

Нікому не подобається, коли його міряють старими мірками, і ніхто не планує подорож сучасним світом використовуючи середньовічні карти.

Якщо ми не спілкувались з кимось тривалий час, замість думати що ми його знаємо, краще спробувати познайомитись знов. Люди змінюються не лише в гіршу, але і в кращу сторону також.

Це добре коли є змагання?

Варіант 1: Змагання з чіткими правилами. І навіть якщо їх порушують і не все справедливо це всетаки краще (?),

Варіанти 2: ніж коли правил нема взагалі і коли змагаєшся невідомо з ким і невідомо чи ти змагаєшся взагалі.

Перший варіант це життя в системі, другий – це справжнє життя, бо система – це ілюзія. Якщо ви звикните до другого, необхідність в першому відпаде сама собою.

Ви вірите, що зможете влаштуватись на роботу, слухняно виконувати накази і жити щасливо?

Це міф. Вас наймають не для того, щоб про вас турбуватись. Вас наймають, щоб вас експлуатувати - використати ваш час і зусилля у своїх інтересах. Хочеш грошей - мусиш працювати. Але без ілюзій, розуміючи з ким маєш справу. This is business not personal.

Вся система спрямована проти вашої свободи

Школа, телевізор, університет, ЖЕК і поліклініка - хіба вони не ланки одного ланцюга? Цей ланцюг має звязати людину, поневолити її, відучити мріяти і вірити, замкнути в тюрмі.

Як вправно шукає ця система своїх слуг в кожному поколінні. Як швидко змінюється футболка на сорочку з краваткою і ще швидше забувається дружба.

Замість обурюватись вчинками інших, краще спробувати самому не стати таким.

Останній (?) шанс

В перші роки незалежності всі дуже хотіли щоб Україна потрапила на чемпіонат світу чи Європи з футболу. Було цікаво: як воно, коли там збірна твоєї рідної країни, а не совка.

Перший хороший шанс з’явився в 1997. Вибивши з групи Португалію, в плейоф вийшли на Хорватію. Після виїздного матчу рахунок був не в нашу користь, але граючи вдома забили гол і потім ще один, який урівнював шанси. Цей другий гол суддя не зарахував. Просто так. Без причини. Як злий умисел. Вся країна була обурена. Його пірзвище – Педерсон – стало прозивним.

Чи було так само вчора? Всі звикли до обману і брехні? Це вже норма? Хіба це євро 2012 в нашій країні не пир підчас чуми?

Так зараз літо на дворі. Та не час розслаблятись. Час готуватись. Осінню в нас знову буде шанс. Питання: чи готові ви піти до кінця?

PS Якби вам трапилась людина з донецького стадіону, ось як би ви їй поясили, що таке збірна України? Можна приблизно так: коли збірна виходить на поле, то вона представляє весь наш народ. І коли кому пощастить бути на трибунах, то він також частина збірної. Дванадцятий гравець. А гравцю не личить сидіти і мовчати, відпочивати, чекати і втикати. Навіть якщо він Донбасс. Суть не в футболі. Суть в нас.

У Донецьку освистали збірну України

Вони прийшли на стадіон розважитись. Вбрали жовто-синє. Розмалювали свої обличчя в жовто-синє. В кольори ненависних українських націоналістів. Вони махали руками на камеру, витріщали очі. Їм було весело. Адже сьогодні свято на їхній вулиці. Вони гуділи як м"яч був у французів і кричали як до м"яча торкався Шевченко. Навіть скандували слово Україна.

Коли рахунок став 0:2 не в нашу користь. Їхній ентузіазм вивітрився як дешева бадяга. Футболісти на полі опинились без підтримки. Так наче матч в чужій країні. Напівпорожні трибуни. Захмарене небо над головою. І свист.

На їхньому телеканалі україна не розкажуть як розкрадають державні кошти, як грабують український народ, але атмосфера на трибунах їхнього стадіону промовляє краще за будь-які слова. Так шо нє нада нам тут ля-ля.

Як вам вибір ?

Якщо ви не знаєте чого хочете, вас примусять робити те, що хоче хтось.

Якщо у вас немає мети, то вас поневолять ті, в кого мета є.

Якщо у вас немає плану, то вас чекає життя за чужим сценарієм.

Якщо у вас забагато вільного часу, то у вас його заберуть.

Comeback

Ви бачили Шевченка в понеділок. Після всіх цих челсі. Цих травм і розмов. Все знову було як колись. Як в динамо Лобановського і як в россонері. Ми ж тоді дивились лігу чемпіонів і серію А наче рідний чемпіонат. 

(Не) зважайте

Мені скаржилась одна знайома, що її колеги злобно прікалуються з її роботи. Вона старалась, боролась і досягла, а ті кажуть з посмішкою: це все повна фігня. Таке трапляється скрізь. Дуже часто несправедливими критиками є ті, хто мав би бути палкими прихильниками.

Кажуть вихід простий: не зважати. Легко говорити, але важко зробити. Люди, які не зважають на інших людей втрачають людяність, чи не так?

Ось позитивне переформулювання цієї поради: зважайте на те, що ви робите, тоді не буде часу зважати на все інше. На власні гордощі зокрема.

Was it wοrth it?

Це класне відчуття, як в тебе вже є диплом. Коли ти виходиш на волю після всіх цих пар і сесій і пяти хвилин ганьби захисту. Коли вже нема ніякого обов"язку повертатись в ці камери тортур аудиторії і слухати всі ці нісенітниці лекції.

Хоч це було давно, я памятаю і захист і що робив у цей день. І кілька тижнів згодом як я йшов по вірменській і сонце мені посміхалось у шибках вікон. Потім прийшли випробування, але тоді після диплому здавалось, що це вершина життя.

Так, це класне відчуття. Але саме по собі воно не вартує років навчання. Досвід і навики вартують, а відчуття не вартує. Воно миттєве. Залишиться лише спогад.

PS Досвід і навики проявляться під час випробувань.

Справ буває забагато

і тоді замість того щоб робити хоч найнеобхідніше нічого не робиш. Це параліч волі. Не зрушити з місця.

Потім стається обвал, струс, крах. І знову перед очима чистий аркуш. Все спочатку? Незовсім. Адже залишається досвід. Повернути втрачене легше ніж доясгнути чогось незнаючи як. Вдесяте легше змиритись з утратою ніж вперше?

Одни з найважливіших навиків це вміння програвати і рухатись далі. Якщо все зле, то значить це ще не кінець. Бо в кінці все має бути добре.

Перерви

Нас виснажує не лише праця. Більше нас виснажує стрес від непередбачених перерв.

Заняття що відбулося і що не відбулося триває однакову кількість часу. І цей час не вернути назад.