Копендупен

Не треба розповідати про свої плани і наміри нікому, крім тих, хто вам допомагає їх втілювати в життя. Це знають усі, але усі роблять всупереч цьому правилу і як результат в них ніколи нічого не виходить, а якщо і виходить, то не те, що треба, і краще б воно не вийшло взагалі.

Коли пишу "всупереч цьому правилу", то маю на увазі не лише ту його частину, де про розголошення своїх планів тим, кому їх знати не треба, але також і ту частину, де йдеться про не інформування тих, з ким співпрацюють.

Якщо у нас спільний проект, то потрібно узгоджувати свої дії. Адже інакше зусилля можуть тратитись намарно і найгірше не буде ніякої довіри, а без довіри не буде єдності, а без єдності не буде нічого. Це знання або є одразу, або приходить через набиті гулі та копендупен.   

Фікція

Коли помирав черговий генеральний секретар цк кпрс, в школах відміняли заняття, але ми, учні, мали бути в школі. Нас збирали в спортзалі і показували нам по телевізору похорони цього секретаря. Оскільки в один період секретарі вмирали три роки підряд, то це запамяталось як обовязковий щорічний вільний від занять день поруч з сьомим листопда та першим травня. Офіційно траур, а рельано свято.

Ця подвійсність ніде не поділась. Вона тут поруч. Вся документація – це на девяносто відсотків фікція, яка ніяк не відображає реальності. Всі промови і гасла і обіцянки – це на сто відсотків фікція, яка не може бути реальністю.

Навчіться розпізнавати фікцію. Уникайте фікції. Вам стане значно краще і у вас з’явиться більше часу. Якщо усвідомити, що наші суспільні установи фіктивні, то все стане на свої місця. Установи фіктивні, реальні люди, які в установах "працюють".

Дар (як поділитись з людьми)

Мар’яна Балтарович вчить дітей малювати. Але зараз вона вчиться сама. В Національному музеї у Львові. Перед іконою "Преображення". 

Мар’яні треба підготувати опис ікони, щоб виступити перед учасниками літньої іконописної школи. Ікона висить високо. Мар’яна, підвівши погляд, вдивляється у чотирнадцяте століття. Болить шия.  Мар’яна робить нотатки. І бачить. На іконі число три.

Двісті третя кімната корпусу УКУ на Сихові. Тридцять градусів на дворі. Спека. Це вже третя година в аудиторії. Вже написали тест, були і репетиції і три виступи. Черга Мар’яни. Проекція ікони "Преображення" з Бусовиська з’являється на екрані.

Мар’яна виходить до дошки і починає говорити. Описує зображення. Все як треба, відповідно до завдання. Все спокійно і вже ніби кінець. Можна проектувати новий слайд для нової презентації й запрошувати наступного доповідача, але Мар’яна сказала ще не все.

"А тепер я хочу поділитись із Вами тим, що я побачила на цій іконі" – голос Мар’яни гучніший, мова прискорена, очі спалахують, жести рвучкі. Аудиторія змінюється. Спеки не існує. Є лише погляд і думка.

"Я зараз буду малювати" – вона відкриває фломастер. Він не пише. Але це не перешкода. Мар’яна ще з більшим завзяттям починає пояснювати:  "Тут всюди число три. Ось погляньте. Композиція має три яруси; Христос, Ілля і Мойсей у верхньому ярусі, три гори – у середньому ярусі і три апостоли у нижньому. Від мандорли відходять вісімнадцять променів і три з них найдовші сходять до низу. А ще? Де ви бачите число три? Говоріть !"

Мар’яна віддає ініціативу і закликає своїх слухачів говорити, пропонує співпережити момент пізнання і зміни, коли пелена спадає з перед очей, коли все бачиш чіткіше, коли світло пронизує простір, коли ми стаємо на міст, що виводить нас із напівпритомності повсякденного життя. 

Недостатньо пережити самому. Треба вміти поділитись з людьми. Кажуть, це дар, маючи на увазі, що ця здатність дається від народження. Але хіба дитині дарують подарунки лише у пологовому будинку?

Дар можна одержати будь коли. Щодня. Дар – це  відвага.

PS Вам цікаво, де ще на іконі число три? Зверніть увагу на квіти, на поділ площини ореолу, що оточує постать Христа. Чи ділиться вісімнадцять на три? Там навіть німби окреслені потрійними лініями. Щоб це побачити репродукції не достатньо. Треба йти до музею. Там тихо, спокійно і прохолодно. Там ікони, яким півтисячі років. Вихідний день понеділок. В усі інші дні з 10 до 17. Вартість студенського квитка чотири гривні. Адреса – проспект Свободи 20. Якщо стати на площі перед оперним театром обличям до оперного театру, то музей буде праворуч. 

Чому бідність і багатство відносні?

Багатство і бідність це поняття соціальні, тобто вони мають сенс лише коли ми порівнюємо себе з іншими. Тому фактично кожен є багатим і бідним водночас допоки поруч є хтось в кого є більше і той в кого є менше ніж є в нас.

Залежно на кого звертаємо увагу, так себе і відчуваємо.

В багатьох виховали "комплекс меншовартості" – це коли людина помічає лише тих, в кого більше і через те почуває себе обділеною, знедоленою, "другосортною". З цього комплексу проростає озлобленість та ненависть, у цьому комплексі коріння найчорніших депресій.

Огляніться навкруги. Невже у вас найменше грошей, невже щодо вас вчинили найстрашнішу несправделивість, невже вам справді найгірше?

Завтра

В дитинстві мене донімало питання "коли наступить завтра?". Вас також ? Напевно це всіх.

Я розумів, що "вчора" – це таке собі "минуле сьогодні", в яке можна повернутись у спогадах, але ось щодо "завтра", то в мене була надія, що колись я зможу фізично опинитися там і це буде щось зовсім інше ніж те, в чому я живу сьогодні.

Оскільки я жив в радянському союзі, то в моїх думках ось ця ідея опинитися у завтрішньому дні змішалася з концепцією "світлого майбутнього" комунізму. Мені багато товкмачили у школі, що це буде епоха  всезагального достатку і щастя.

Вчора-сьогодні-завтра – це лише умовності, як і числа у календарі, як циферблат годинника, як гаджет з датою і часом на десктопі вашого лептопа. Оскільки ми з дитинства привчаємось до цих умовностей вони нам здаються чимось справжнім, всезегльним рівнозначим зміні дня і ночі та пори року. Для відчуття літа нам інколи за спеку на дворі важливіша дата 1 червня на календарі (уявіть, який це маразм для австралійця).

Час неподільний. Сьогодні і завтра це одне ціле. Тому, те що з нами буде завтра визначається тим, що ми робимо сьогодні. 

Крапки

У нас на факультеті було вручення дипломів. Повний зал універу, трибуна і мікрофон. Чітка організація і навіть виступ відомих музикантів. І все це заслуга самовідданої праці кількох людей. На ентузіазмі і без коштів.

Що зле? Багато промовців і фальшивих слів. Вина у цьому не промовців. Люди виходять з найкращого університету країни після п’яти років навчання маючи нуль шансів влаштуватись на роботу за фахом без взятки чи знайомств. Що тут скажеш? Я не знаю. Стів Джобс знає.

Ви можете подивитись виступ Джобса перед випускниками Стенфорда на YouTube, це п'ятнадцять хвилин. Джобс розповів їм про крапки, які потрібно буде сполучити в житті. Підчас навчання в коледжі (який він так і не закінчив) Джобс був записався на курс каліграфії. Ви уявіть собі, наскільки це непрактичний і відірваний від реального життя предмет! Джобс сам каже, що коли записувався не розумів для чого він це робить. Але секрети цього нікому непотрібного мистецтва він згодом використав, коли працював над комп’ютером Apple і саме завдяки цьому, завдяки цим курсам каліграфії сталась революція в цілій ідустрії комп’ютерів.

Джобс каже, що кожен випускник виходить не тільки з дипломом, але і з набором знань, навиків і вмінь, який на момент випуску не має жодного сенсу, але в майбутньому цей набір – ці "крапки" можна буде сполучити в чудовий малюнок досягнень вашого життя.

Я закінчив навчання п’ятнадцять років тому, і не пам’ятаю вручення диплому,  але тепер, коли працюю, то інколи бачу як з’єднуються крапки.

Якщо ви щойно одержали свій диплом, покажіть цей текст друзям, подивіться виступ Джобса, подумайте про своє майбутнє. Почніть сполучати крапки. 

В ярмі

Мені подобається сцена в фільмі The Matrix, коли Морфеос пропонує Нео дві таблетки. З’їси першу заснеш, прокинешся і нічого не будеш пам'ятати, будеш жити життям яким жив. З’їси другу і дізнаєшся неприглядну правду про своє життя. "Яку правду?" – питає Нео. "Правду, що ти був народжений в ярмі" – незворушно відповідає Морфеос.

У Києві, в одному з кінців Хрещатика, стоїть символічний монумент – здоровезна арка з металу, яку в народі називають ярмом, бо вона своєю формою нагадує характерну деталь упряжі коня.

Не можливо звільнитись від соціального/національного поневолення не звільнившись від поневолення персонального. Персонально ми поневолені не представниками іншого класу/народу, але своїми слабкостями.

Чи можеш терпіти біль і друзів, тримати удар і слово, мислити тверезо і позитивно, передбачати і розуміти ситуацію, концентруватись і зосереджуватись, контролювати і керувати емоціями, жити так як треба, а не так як комусь хочеться?

Справжній ворог всередині.

Між рядків

Колись більшість людей вірили рекламі і газетам. Сьогодні вірить меншість. Більшість навчилась читати міжрядків. І говорити також між тих самих рядків.

Рідко, хто скаже щось прямо. Фраза "Було б добре, якось разом випити кави" зовсім не про каву і не про разом. Ключове слово тут "якось", що перекладається як "ніколи". Фраза "Ми працюємо над цим питанням" означає, що ми точно над цим питанням не збираємось працювати. А фраза "В цьому щось є" взагалі вимовляється на автопілоті й позбавлена сенсу.

Щоб вас правильно зрозуміли старайтесь менше говорити. Адже є багато самоочевидних речей, які не потребують слів. Слова можуть все зіпсувати.