З просоння

Мені був потрібен по суті рік після повернення з Америки щоб прокинутись до реальності, в якій ми живем тут. Рік часу мені був потрібен для того щоб конкретно переключитися і побачити як далеко все зайшло в своєму небажанні зрушати з місця вперед і в своєму стремлінні скочуватись назад. Почути закид що проблема в тому що дехто менатльно не повернувся з майдану, побачити як студенти деяких вузів далі купують рецензії на свої дипломні роботи, дізнатись про нюанси функціонування реформованої системи освіти, реформвоаної медици, почути як християни виправдовують вбивство бо хтось колись був у когось щось там вкрав, побачити масовий псіхоз на площі ринок через приїзд пацана який впарює консюмеризм зі свого ютюбканалу, ознайомитись з лівими псевдодисертаціями успішно захищеними на ступінь доктора наук, підписати документ що я згоден на половину оплати моєї праці, яка і так є половиною від того що мені мали б платити в повному обсязі і є якоюсь мізерною частиною того що впринципі можна заробити закордоном роблячи простішу роботу, побачити як складно тим успішним випускникам кого памятаю з університету, вони виявились не потрібними ні країні ні її інституціям, роздивитись довкола і зрозуміти що практично всі з моїх однолітків хто мав кепалу в голові покинули Львів, оцінити що відпочинок за тисячі доларів закордоном це норма в той час як хтось за тебе гниє в окопах, все це мені було потрібно щоб прокинутись в цій реальності повною мірою. Мені не подобається ця версія русского міра у вишиванці. Я б хотів щоб більше людей прокинулись, більше людей подивлись на цю реальність, в якій вони живуть відсторонено, оцінити її не з точки зору критеріїв, які пропонує вона сама, але з точки зору критеріїв того життя, якого прагнуть люди скірзь у світі з точки зору базових потреб безпеки, зоров’я, в тому числі ментального, відчуття приналежності, впевненості за наступне покоління, з точки зору банальних можливостей для особистого і професійного розвитку. Звичайно все це чекає перед зовнішньою загрозою, але щоб вистояти у війні із цим зовнішнім агресором, нам найперше треба виграти внутрішню війну. Перемогти свій страх чинити спротив тим хто має владу, відключати переживання, досягати максимум результату затрачаючи мінімум ресурсів, зберігати впевненість, підвищувати компетентність, покращувати вміння і запроваджувати підходи, які забезпечують найкращий результат. Роботи багато, працівників мало. Все ніби за планом, принаймні такий в мене оптимізм з просоння.