Не для, а разом!

Ми не викладаємо для студентів, ми вчимось разом із вами.

Викладачі теж студенти, бо як можна когось чомусь навчити як ти не вчишся постійно сам.

Кількість годин

Основна одиниця виміру освіти це кількість годин. В годинах вимірюють працю викладачів і навчання студентів. Основний документ на підставі якого формують розклад це навчальний план і він по суті складається з суцільних чисел які позначають кількіст годин -- для лекцій, заліків, консультацій і кваліфікаційних робіт.

То застаріла система. Адже тепер важлива не кількість часу, а його інтенсивність.

Розгляньмо простий приклад. В старій університетській бібілотеці книжки приносять зі сховища раз на годину і не більше 5 за один раз. Отже щоб переглянути 25 книжок вам потрібно 5 годин. Але в сучасній бібліотеці де книжки у вільному доступі для читачів, щоб переглянути цю ж кількість книжок вам потрібно 25 хвилин і отже, ви маєте додаткових 4 год 35хв для читання замість безцільного перебирання карток в каталозі в очікуванні вашого замовлення.

А тепер уявіть, що ця бібілотека ще має підписку на електронні депозитарії журналів, і вам навіть не треба лазити полицями, щоб дістатись до запилючених томів. Вам достатньо лише набрати ключове слово у вікні пошуку і підбірка статей на потрібну тему в моменті зявиться у вашому розпорядженні.

Тож про що свідчить сам лише  затрачений час? Важливіше де і на що ви його затратили.

П’ять років в різних університетах це різні п’ять років.

36 годин в семестр затрчені на вивчення різних курсів це різні 36 годин.

80 хвилин на парах різних викладчів це різні 80 хвилин.

Звертаймо увагу не лише на кількість часу, а на тих людей з якими ми його проводимо.


  

Московізація

Знайомство з чужою культурою це шанс перейняти щось краще, але як часто переймають щось гірше. Московізація це біда України тому що нам впарюють аж ніяк не пушкіна з достоєвським а владімірскій централ з іванушками інтернешинал. Наша молодь зачитується не еротичною поезією лєрмонтова, а трьохповерховими матами з постів вконтактє. І серіали, вся ця культура дорогих проституток та відморожених рекетирів з девяностих це такий ацстой. Карочє, геть від Москви. Вчіть англійську. Ні, навіть не так. Learn English or die.

Основна проблема

Не бідність, не корупція, не слабкість волі, не відсутність компетенцій і навіть не відстуність досвіду найбільша проблема сьогодні.

Сьогодні, як і вчора і двадцять п’ять років тому у гниючому совку основна проблема була і є безвідповідальність. Це таке специфічне відчуття, що у ситуації винен хтось інший, не ми і вже точно не я. Що за весь цей бардак відповідатиме той хлопець, або взагалі ніхто не відповідатиме. Що Бога не існує, що заповіді відмінили і взагалі, хто тепер вірить у казки?

Адже ж так? Хіба інакше думають безвідповідальні керівники, яким байдуже до того, що і як роблять їхні співпрацівники, куди котяться їхні установи і що можливо вони будуть останніми керівниками цих установ, бо ці установ просто лікувідують.

Хіба інакше думають безвідповідальні працівники, які наслідуючи приклад своїх безвідповідальних керівників і замість працювати і створювати новий якісний продукт, сумлінно надавати послуги, мучать себе і всіх довкола своєю некомпетентність та байдужістю.

Хіба не ці думки заважають молодим дівчатам та хлопцям в університетських аудиторіях зосередитись на вивченні предмету ?

Коли заходжу в таку аудиторію в мене завжди пробиває питання: Що за хєрня?

А потім починається тема всьопропало насзливають зарада та інший суцільний негативізм. Самонавіювання в очікуванні повного піз...ца який так і не приходить, але очікування якого отруює кожну мить вашого життя.

Харош кивати на всіх довкола. Час зосередитись на тому, що ми можемо зробити і змінити. Бо за все, що стосується наших дій, відповідати доведеться зрештою нам самим.

Кармічна теорія про це і Євангеліє з Апокаліпсисом про це і доля людей довкола нас наглядний урок, що все має свій початок і кінець, що безвідповідальність це облудний, небезпечний і шкідливий концепт.

Доброго ранку! Вітаю з пробудженням.

Безцінність мистецтва

Яка спражня вартість вашого мистецтва?
Як її визначити?
Зарплатою?
Кількістю лайків і перепостів на фейсбуці?
Заздрістю колег?
Звідки ми знаємо, що те, що ми зробили сьогодні, краще від того, що ми робили вчора, і те, що ми зробимо завтра буде краще від того, що ми робимо тепер?
А що, якщо насправді мистецтво не має вартості, якщо воно безцінне в повному розумінні цього слова, якщо його не можливо продати, ні обміняти, ні виміряти, лише прийняти і віддати як дар, що тоді?
Як зміниться ваше ставлення до вашої праці?
Якими будуть ваші очікування?
Якими стануть ваші прагнення?
Що ще ви зможете придумати, щоб виправдати відкладену творчість на завтра?

Ми проти всіх!

За роки викладання я бачив сотні людей, які з легкістю відмовлялися від знань, але ніяк не могли відмовитись від зайвих калорій та шкідливих звичок.

Вони ніколи нічого не планували наперед (бо як запланувати, то точно не вийде) і тому нічого зрештою не робили, бо в їхніх планах не було нічого.

Вони витрачали молоді роки свого життя на витирання пилюки зі старих парт. Вісім годин підряд щодня. Під шафе від дешевого пива.

І дивлячись на весь цей лютий пі..єц я розумів, що всі ці реформи подібні до спроб перетворити концтабір на санаторій.

Не вийде переобладнати газові камери на душові кабіни!

Рабам протипоказано вчитись, вони мають проводити своє життя в покорі.

Їм заборонено знати англійську і відкривати для себе світ і себе світу.

Натомість вони мають вміти:

- відкидати поради, і ніколи нікого про них не просили,

- брати хабарі, бо зайвих грошей не буває,

- намахувати, брехати, зраджувати і принижувати себе і всіх, адже так роблять усі.

Вони мають здохнути в ізоляції ментальній і фізичній, вважаючи, що всі проти них і вони проти всіх.

Слава Україні?