Переважно це розуміють як віддаватись слабкостям не думаючи про наслідки.
Але чи це справді так?
Чи можливе якесь інше життя тим "сьоднішнім" днем?
Чи може бути безтурботність доброю?
Що краще: коли ми хвилюємось про когось, але нічого не робимо, щоб йому допомогти, чи коли ми допомагаємо, але при цьому не впадаємо в паніку?
Чи можливо праведно жити "сьоднішнім" днем, не віддаючись слабкостям, але роблячи добрі речі не думаючи про винагороду?
Як до того закликав Христос кажучи: не турбуйтеся про завтра, бо воно потурбується про себе само.
Не турбуйтеся. Дійте.