Ми не любимо самостійно ухвалювати рішення, ми сподіваємось, що вирішать за нас.
І справді так буває, що хтось вирішує за нас. Тоді ми скаржимось. Адже за нас вирішили не так добре, як за когось зі знайомих.
Але буває і так, що за нас ніхто вирішити не може, і вибір треба робити нам. Тоді ми зависаємо. Час іде, а ми сповзаємо, поволі ледь відчутно і непомітно, аж доки не усвідомлюємо скільки втрачено.
Сподіватись, що наші рішення ухвалять інші, помилка. Бо як ухвалять, ми будемо розчаровані, а як не ухвалять, то ми втратимо час.