Між утопією та дистопією

Багаті поділяться з бідними, сильні захистять слабких, досвідчені допоможуть початківцям. Це утопія, рай на землі.

Багаті заберуть у бідних останнє, сильні знущатимуться зі слабких, досвідчені обмануть початківців. Це дистопія, протилежність утопії.

Вся реальність мігрує на шкалі десь поміж цих двох екстрем, на північ від дистопії і на пвідень від утопії.

Через цю відносність люди скаржаться на життя скрізь. Мені скаржились поляки, угорці, американці, росіяни, болгари, греки, нігерційці, південно африканці, бразилійці, аргентинці, мексиканці і навіть китайці скаржились, хоч і завуальовано.

Наше місце на цій шкалі добре відоме, тому особливо важливе питання: що ми робимо для того щоб опинитись подалі від дистопії і ближче до утопії? Чи ділимся ми економічними перевагами з біднішими за нас, чи захищаємо слабших, чи допомагаєм тим в кого менше досвіду?

Це все звичайно потрібно робити, проте найперше треба навчитись відрізняти справжню потребу від фальшифої, яка приховує конкуренцію. Ми добре знаємо як багаті прикидаються бідними, сильні слабкими, а досвідчені початківцями. Саме тому діла милосердя, якщо вони спрямовані помилковому адресату, віддаляють нас від утопії і наближають нас до дистопії. Умійно розпінати кому справді потрібна допомога.

Справжня проблема України

З кінця 80-х, коли школярем я ходив на львівські мітинги народного руху біля пам’ятника нептуна на площі ринок, підчас яких вусаті оргінізатори кричали в мегафони, що нас тут двадцять тисяч, коли насправді нас було пару сотень (причому половина з них сексоти кгб), і аж до сьогодні я вважав, що вся біда України в тому, що нею керують погані керівники. Я думав, що змінишви владу ми зможемо змінити життя.

Ми змінили владу в 1991, 2004, і знову в 2014, і я б не сказав, що хтось задоволений результатом.

Отже, я вирішив змінити перспективу, замість макро рівня зосередитись на мікро рівні свого безпосереднього оточення, там де почуваю свою пряму відповідальність. Я вирішив абстрагуватись від того хто там мер, президент, прем’єр міністр та лідер опозиції, вирішив забути про карту України, за Дніпро і кручі, і зосередитись на тій соціальній реальності, яка є перед моїми очима, в якій я перебуваю повсякчас.

Експеримент був вдалий.

Сьогодні я переконався: щоб змінити владу треба змінити 99* відсотків населення. Я персвідчився на своєму персональному досвіді, що будьяка погана  влада тримається на тих хто готовий за кілограм умовної гречки, -- це може бути скажем посада, можливість нічого не робити і одержувати зарплату, доплата фіктивного окладу до пенсії, інші преференції -- відступити від принципів і продати всіх і вся. Я побачив що іуди поруч, і реально їх багато. Лише тепер я зрозумів хто справжній ворог України, не тієї абстрактноїї сконструйованої Грушевським і компанією "України" з підручника Субтельного, але моєї України, в якій я перебуваю.

Проблема України не в тому що нею керують люди яким вона непотрібна, проблема України в тому що 99* відсотків з поміж тих, хто тут живуть мали Україну десь.

Але це додає мені оптимізму. Бо коли ти знаєш ворога в обличчя, коли його чи її більше не приховує туман усмішок вдаваної щирості та комфорту культурної спорідненості твоя боротьба перестає бути боротьбою з тінню. Тоді ти точно знаєш звідки чекати ножа у спину і саме головне куди наносити удар.

Зрештою я знаю, що люди можуть змінитись. Я сам змінювався не один раз і сьогодні день чергової переміни в моєму житті, і я просто хочу цей момент розділити із вами.


* Це число не грунтується на статистичній вибірці, але є художнім прийомом гіперболи.