11/28/2015

У мого батька сьогодні ювілей

Як все змінилось за п’ять років від попереднього ювілею: обличчя у владі і люди у залі. Вже не було Богдана Ступки але прийшла Лариса Кадирова. І вони з батьком стояли на авансцені як тридцять пять років тому і знову був той настрій тих вистав який запамятався мені з дитинства. Ні це навіть не конкретні образи це та атмосфера того театру якого вже давно нема який залишився десь там у вісімдесятих.

Зараз війна і біда і слова Шевченка звучали як ніколи раніше. Я сприймав їх зовсім по іншому ніж ще два роки тому коли тільки починався конфлікт на сході і коли я слухав ранішу версію цієї композиції. Тоді мені здавалося це все дуже похмурим тепер же я побачив у цьому багато оптимізму. Підбірка поезій не змінилась. Змінилось їхнє прочитання і змінилось моє сприйняття.

Коли зал спорожнів і розбирали декорації та складали обладнання я стояв на балконі і дивився як руйнуєтся матеріальний простір твору мистецтва який ще годину тому ми споглядали на сцені. Але я збережу його у моєму серці.