The hardest thing (in teaching)

The hard thing is not preparing. Not collecting and sorting material. Not even finding the words to pack it all over. And to overcome the fear of public speech at an unfamiliar audience is not so difficult as it seams even if you have a trauma of hard line schooling. To read lecture is actually the easiest part. The hardest thing is to move forward after.

Пакет документів

Коли ви влаштовуєтесь викладати вам треба зібрати пакет документів. Це завірені копії дипломів, трудової книжки і паспорту, довідка з місця основної роботи (якщо вона у вас є), написати заяву, в якій ви попросите ректора щоб вас зарахували на посаду, ну і заповнити листок обліку кадрів.

Цей останній документ не змінився з часів УРСР. Крім громадянства він містить наприклад дику з точки зору сучасності графу "національність", а своє ім’я, прізвище і по батькові треба написати три рази на чотирьох сторінках. Фактично це два в одному. Вся інформація заповнюється у графи, а потім ще раз пишеться у розповідній формі в т.зв. "біографії".

Ми заповнюємо анкети від руки в еру доступних персональних комп’ютерів і ведемо паперовий документообіг в еру електронних мереж. Цей протокол обміну даними не просто данина традиції чи ретростиль. Це як удар по яйцях. Щоб кожен хто влаштовується на роботу одразу зрозумів, ніяких змін і новацій тут не чекають. Натомість тут чекають, що маючи вищу освіту, науковий ступінь і вчене звання, ви напишете своє ім’я тричі на чотирьох сторінках і не будете ставити зайвих питань.

Коли всі документи перевірено і поскладано в прозорий полімерний файлик, вас можна привітати з закінченням першого етапу. І поки ви попиваєте каву і насолоджуєтесь спекою літніх днів, ваша заява і весь пакет мандруватимуть коридорами, збираючи підписи завідувача кафедри, декана, проректора, ректора і врешті начальника планово-фінансового відділу, де визначать скільки грошей вам платитимуть. Сума залежить від ваших дипломів, законодавства і доброї волі адміністрації навчального закладу це законодавство виконувати повною мірою. Бувають випадки, коли люди впродовж багатьох місяців одержували значно меншу платню ніж їм гарантувало законодавство. А тому дуже важливо у вересні поцікавитись в бухгалтерії про розмір вашого окладу і всіх належних доплат. Навідміну від листка обліку кадрів це питання, в якому не варто йти на компроміси з власним здоровим глуздом. Для таких компромісів у вас ще буде багато інших нагод.

Але ще повернімось до вашої заяви і документів. Як правило вони подорожують потягом. Тобто збираються всі пакети з одної кафедри, далі з факультету і тоді чудесним чином вони переносяться у вищі кабінети. Потягів від факультету може бути кілька, бо так не буває щоб всі все зібрали правильно з першого разу. Але справжній екстрім, це коли ви не встигли на жодний і ваші документи треба переміщувати в ручному режимі. Маю на увазі у режимі ваших персональних рук і ніг. Навчальні заклади як правило мають декілька корпусів і зрештою навіть якщо всі адміністративні кабінети розташовуються в одному з них вони люблять різіні кінці коридорів та різні поверхи. І ще одне: правило ночі. Ви не можете одержати підписи проректора та ректора в один день. Ну хіба обоє ваші добрі знайомі.

Чому може виникнути потреба в цій біганині? Ви можете здати заяву і документи і навіть приступити до викладання, але доки не буде наказу на ваше зарахування ви працюватимете безкоштовно а кошти вам нарахують з дати виходу наказу і тут нічо не може бути заднім числом. Пам’ятаю одного року десяток другий сумісників в одному університеті попрацював два тижні на добровільних засадах навіть про це не підозрюючи. Уявляєте яка економія коштів для держави ! (це була іронія)

Мої угорські колеги розповіли, що в них на роботу на безоплатній основі оформлюються пенсіонери. Викладачі працюють, а університет не платить їм грошей взагалі. У них хороші пенсії, багато вільного часу, чому б і не попрацювати. Але вам хороша пенсія не світить тому, якщо ви принесли пакет документів пізнього серпня краще докласти зусиль і пересвідчитись що наказ на ваше зарахування зявиться до першого вересня.

You don't need to do it alone

It's hard because our pride and our education, nurturing that pride for years, prevent us from noticing that no one ever did it alone.

The ability to outreach does matter, to search for support and advice and be smart enough to accept them.

It's not about you. You are not your project. Your business model is not you either. And definitely the university grades have not yet defined anyone. You are not your grades.

When you are detached of all this it's much easier to look for allies, to find partners.

Stop thinking of yourself as the biggest guy in a room. Start it low and cooperate. And starve your pride. Don't let it push you into lowliness.

 

On the other side of a dependence

After quitting a harmful dependencies it is reasonable to thinking about substituting them with useful habits. Otherwise dependencies would be back even in a more sever form. After all it's interesting to investigate what other good thing you could appropriate in your remaining life time. Here a list of some ideas:

Run

Read

Meditate

Play musical instument

Do art! Paint, Dance, Sing, Advance 

Write a diary or blog or whatever you want

Start a business

Join a community with shared interest

Spend time with people who matter for you the most

Know what you don't know

To get know what you don't know sometimes is not just a matter of curiosity, sometimes you need plenty of courage to do that. The phobia of unknown is so strong and it is so easy to be distracted that we can postpone important things for years. The illusion meanwhile leads us to the disaster while the knowledge can prevent it, at least sometimes.

When you write

Nietzsche's Zarathustra was against everything I was educated for. And above all it was against the notion of masses.

Nietzsche's Zarathustra preached just for one man, dead man besides all. It's like to have an account with one friend on facebook and to be sure she will never read your posts.

The writer who goes public with no chance that public will read her is a kind of Übermensch. When the writing is done not for money or fame, not for impact, not for social change. When you continue to write with no personal need. When you write from Beyond.

Survey

I have never done this before and would like to try. Please find following this link the short questionnaire regarding this blog (only three questions). This survey aims to make this blog to fit more to your needs. And besides after completing it you can make yours. Thank you!