Режим януковича був ненаситний. Йому було мало студенської крові 30 листопада. Йому була потрібна смерть.
В січні на Грушевського кати з беркута почали стріляти по людях з помпових рушниць. Людям вибивали очі і людей вбивали. Проте це незламало дух повстання. Навпаки ще більше людей поїхало в Київ і навіть ті хто спершу боявся коктейлів сам почав підкидати шини в вогонь.
Барикади укріпились і розрослися. Перед однією із них на розі Хрещатика і Грушевського київський стріт-артіст який діє під псевдонімом Єжи Коноп’є встановив свої “Мішені”.
В ті дні всі ми стали мішенями.
Проект Єжи Коноп’є підливав масла в вогонь. Справді мішені перед барикадами це наче запрошення до стрільби. Це наче підставити ліву щоку коли тебе б’ють по правій. Це дослідження на тему: чи є у слуг режиму залишки сумління. Думаю, багато хто ввідав би в ті дні перевагу обвгуленим тілам беркутівців привязаним до барикад, замість цих символів беззахистного ненасильницького простесту. Вони не дожили до ранку. Їх зруйнували.
Митець відновив свій проект в нішому місці. На початку інститутської (далі їх перенесли на Мистецький барбакан і вони потім пропали).
В другій версії було лише три мішені (по одній кожного виду) а також пояснювальний напис. Ось повний текст: “Журналісти і лікарі, перебуваючи в зоні ведення вуличних боїв, вдягають помаранчеві і червоні жилети. Тим самим вони сигналізують про свою присутність і показують, що є нейтральною стороною. Проте, у неспокійні миті становлення України, люди, позначені написом «преса» або хрестом на яскравій жилетці, стають легкими мішенями. Хто ці безчесні люди, які цілять по беззбройних і беззахисних? Що означає постріл у журналіста? За що бити лікаря чи медика-волонтера? У середмісті навіть звичайна людина з українською символікою на одязі стає мішенню для міліції та «тітушок». Лише через те, що ця символіка є спільною для багатьох, хто бореться за справжню Україну. Найлегша мішень для створінь без честі — беззахисна людина. Я знаю!”
Цей метод експонування з детальною експлікацією нагадує мені про відомий твір одного з засновників концептуалізму Джосефа Кошута “Один і три стільці” (1965). Ця робота це по суті звичайний стілець, його фотографія, та визначення що таке стілець зі словника.
Ідею мішені як художнього образу в сучасному мистецтві канонізував Джасперс Джонс. Мішеней він намалював звичайно те так багато як американських прапорів, але і як прапор цей звичний для свідомості обєкт цікавив його передовсім з точки зору віуальної магії сприйняття, яку створює концетричний ритм кіл. Як наприклад в ось цій "Мішені з чотирма обличчями" (1955) з колекції МоМа.
Мішені Єжи Коноп'є інші. Вони мали здатність втягувати глядача у поле свої гравітації перетворюючи його на елемент інсталяції. І ця їхня сила присутня навіть в нечіткій січневій фотографії перед барикадою в кінці Хрещатика. Всі ми тоді були мішенями.
Це моторошний візуальний символ злочину проти людства. За який його організатори та виконавці мають понести покарання.
І ці мішені питають нас, а що ми робимо щоб злочин було покарано?
PS Збираючи матеріал я поспілкувався з Єжи Коноп’є і пропоную вам це інтерв’ю.
Н.: Читав ваш допис в livejournal, у якому ви докладно розповідаєте про проект “Мішені”, але маю ще деякі питання чи погодились ви б відповісти?
Є.: Так
Н.: Коли саме ви встановили Мішені на Хрещатику?
Є.: 26-го січня ввечері.
Н.: Скільки було мішеней в першій версії (на фото видно принаймні дві преси)?
Є.: Їх було 9 (по три кожного виду)
Н.: Як люди на барикаді сприйняли ваші мішені?
Є.: По різному. Були думки, що це провокація. Я пояснював на місці що до чого. На ранок мав з'явитися текст-пояснення (для гарячих голів, що вважали провокацією). Проте я не встиг. Мішені зруйнували.
Н.: Як ви думаєте чому їх зруйнували? і хто?
Є.: Можливо "свої", а можливо тітушки. Потім там з'явилася виставка карикатур від Юрія Журавля. Я відновив Мішені у меншому масштабі на розі Інституцької. Пізніше на цій вулиці люди реально ставали мішенями...
Н.: Чи ваш задум передбачав для Мішеней якусь практичну функцію, ну як елемент захисту барикад, вплив на свідрмість нападників, можливо щось інше?
Є.: Мішені -- лише мистецький об'єкт. Вони не практичні з точки зору конструкції, занадто слабкі, ну і зображення зовсім не підходило для цієї місії. Мішені – це щось на кшталт рефлексії.
Н.: Чому ви погодились перенсти другу відновлену версію на мистецький барбакан?
Є.: Перенести вирішив, бо запропонували і переконали, що там вони довше збережуться. Хоча я взагалі не розраховував, що вони будуть так довго "жити". Можливо. вони і зараз десь є. Тільки де я не знаю )))
Н.: Щодо мішеней то друга версія теж виходить пропала, я правильно зрозумів, і ви зробили третю версію?
Є.: "Друга версія" мішеней переїхала на барбакан з інституцької. Вони такі самі як і перші були повністю, тільки що в інший час і в іншому місці. Самі зображення були надруковані заздалегідь і в мене залишилось кілька екземплярів. Пізніше, влітку, я втратив контакт і тепер не знаю, де вони знаходяться. Я з цього приводу декількох людей розпитав, проте зараз я більше думаю про наступні роботи, ніж про минулі.
Н.: Як народився задум з мішенями?
Задуми народжуються спонтанно зазвичай. З мішенями було так само, здається. Якщо коротко, то задум виник під враженнями від стрілянини по людях.
Н.: Чи робили ви інші проекти підчас майдану?
Є.: Іще наприкінці грудня я робив ракети.
Н.: Так, про творчу апатію підчас Майдану це багато митців говорять. Просто одним вдавалося її подолати, а іншим ні. І напевно механізм тут справді ідея. В кого були ідеї подолав апатію. В кого ні, той нічого не робив. Дякую за розмову !