Шевченко на вулиці Грушевського

Ці зображення - найкращий символ повстання на Грушевського. 

Шевченко з хустокою, яка закриває півобличчя, Леся Українка в распіраторі та Франко в будівельній касці. Вони напевно були там серед нас весь цей час від 19 січня як почалось повстання. Адже де бути пророкам як не зі своїм народом ?

Їх там впізнав стріт-артіст Sociopath. І вночі під світлом прожекторів, під прицілами беркутні, на лютневому морозі зафіксував ці образи між розбитих вітрин на стінах рясно зрошених конденсатом сльозогінного газу. 

В інтервю Ярині Винницькій для журналу "Український тиждень"  Sociopath розповів, що почав малювати під впливом фільму англійського майстра графітті Banksy "Вихід через магазин сувенірів" . Sociopath подивився фільм і зрозумів як саме він може втілювати свої творчі ідеї. 

Трафарети, стіни будинків, на межі (а часто і за межею) закону, гостра соціальна сатира, чорний гумор, вандалізм. Цю гримучу суміш, яка принесла Banksy міжнародну відомість, Sociopath (старанно вібираючи інгредієнти) залив у пляшку українських революційних реалей. 

Його перші роботи на Майдані зявились ще в грудні. І це справді на перший погяд подібно до Banksy. Ось порівняйте: ліворуч "Flower thrower", якого англійський стріт-артіст 2003 року намалював у Єрусалимі. А праворуч "Revolution starts in the street" 2013 в Києві. 

Перед нами сучасна реінтерпретація теми відомої ще з часів  "Посейдона з миса Артемісіон". Проте якщо Banksy стібеться зі свого персонажа, замінивши йому коктейль молотова на букет квітів, то Sociopath бачить свого революціонера з рогаткою як Героя. Це моторошне серйозне мистецтво, холоднокровна естетизація збройоного спротиву. 

Образ Шевченка вулиці Грушевського також начисто позбавлений іронії. Тут проступає хтонічна брутальність  характеру, пробуджена вогнем революції.

  

Досконало на двохсоту річницю народження Шевченка.  Ось такий образ поета-повстанця. Не хлищ з пітерського салону, але автор Гайдамаків, Заповіту і Кавказу. Так як його читав перший мученик Небесної сотні Сергій Нігоян.  

Нам відбивали охоту до Шевченка з дитинста, мусолили очі копіями його автопертретів, примшували на уроках укрїанської літератури декламувати вірші про якісь там ягнята за селом, вчити на память дати з біографії (як !? ти не знаєш коли народився Великий Кобзар?). 

Але вся ця система примусової дешевченкізації враз потрепіла свій крах. 

Бо коли "на Груші" здіймався бойовий клич, коли в ворожі щити вдаряли салюти, коли вогненні коктейлі освітлювали траєкторію уламків бруківки, коли деревяні палиці затріщали о чорні шоломи ментів, тоді скінчився садок вишневий коло хати, і залунав крик Тарасового Гонти: "Крові мені, крові! Шляхетської крові, бо хочеться пить" (тільки слово шляхетьсякої замініть на інше)

Соціопат назвав цей свій проект "Ікони революції". Це б точно сподобалось Бенедиктові Андерсону, який вважав що нації виникають як квазірелігії. І хоча ці образи не стали об"єктом культових практик, адже ніхто не палив біля них свічок, не клав квітів і не молився перед ними, проте магія, яка виходить із них відчутна фізично. Від цих образів важко відрвати погляд. 

Вони і досі там на вулиці Грушевського.

Вони і далі кличуть нас до повстання.

Уміймо почути!

PS Збираючи матеріал я поспілкувався з Соціопатом і пропоную вам це інтерв"ю.

Н.К.: Шановний Sociopath, мене цікавить мистецтво Майдану. Я відбираю те, що справді було породжено Майданом і створювалось для Майдану, що не було якоюсь там рефлексією в майстерні з метою експонування цих творів опісля. Мене цікавить мистецтво яке боролось на барикадах разом з людьми. Яке могло загинути у вогні революції, що і сталося з першими вашими роботами на майдані. Одним словом, вважаю Ваші твори на Грушевського дуже важливі.

S.: Назаре, дякую Вам, за віру в справжне і цінне. Дійсно створював ці роботи не заради мистецтва, а тому що горіло серце і задля підтримки національного духу спротиву. Так мої перші роботи на Майдані згоріли в прямому розумінні цього слова - картина Family OK (Сім"я в порядку), з Януковичем в образі "хрещеного батька" і робота Revolution starts in the streets (Революції народжуються на вулицях). Їх я створював в грудні 2013-го. Трилогія "Ікони Революції", що на стінах вулиці Грушевського створена вже в лютому, і вже майже рік як "висить" там. 

Н.К.: Я читав Ваше інтерв’ю для Українського тижня, але маю ще кілька питань. Чому Ви обрали саме ці образи - Тарас Шевченко, Леся Українка, Іван Франко? Чому поети, а не, скажімо, політичні діячі?

S.: Коли був на Майдані, на Грушевського, зрозумів, що хочу створити роботи, які б давали сили і духу усім нам, бо настрої коливалися від великого піднесення до глибокого розчарування в тому, що відбувається. Довго думав над малюнками. Хотів акумулювати весь наш історичний шлях боротьби за волю і свободу, і згадати про поклик наших великих пращурів, наших пророків, які колись (так само, як і ми тепер на Майдані), віддавали своє життя спільній боротьбі.  Хотів, щоб це були Ікони-постаті, які б були  орієнтирами для сьогоднішнього покоління. 

Спочатку народився Тарас. Думав, звичайно, про політичних діячів, але, наприклад, діяльність Хмельницького чи Грушевського, можна розглядати з різних боків, і, зрештою, політика завжди була тою дорогою, на якій важко бути в гармонії з власною совістю та очікуваннями відповідальності, яку покладає на правителів народ. Від політичних постатей в роботах відвернули політичні лідери Майдану, - вже надто непевними вони були тоді. От і вирішив, що це  мають бути постаті, що так само як і я, словом, творчістю виражають свою позицію. Тарас, Леся та Франко, на мій погляд, найзнаніші Ікони України, до того ж, мета моя була, щоб люди без зайвих здогадок прочитали ці роботи і зрозуміли їх. Хотів, щоб їх великі слова завучали в унісон з настроями Майдану. Я ріс на радянській ідеології, і мені прикро, що лише нещодавно я відкрив для себе наших великих пророків - тому це символічно, що я намалював саме їх.

Н.К.: Там на Грушевського, коли все почалося, було таке відчуття, що ти живеш одним днем чи кількома годинами, бо не знаєш, що станеться наступної миті. Ви малювали свої Ікони 10 лютого, тоді ніхто не знав чим закінчиться все це, ніякого оптимізму не було, - це був ризк, бо Вас могли посадити за псування держмайна чи ще якусь фігню, чи, зрештою, підстрелити суто "випадково", у Вас було відчуття, що це можливо Ваші останні роботи?

S.: Тепер я розумію, що якби ми не перемогли, я б вже сидів за гратами за ті малюнки. В ту ніч, було відносно спокійно на Грушевського. Я й досі дивуюся, як в морозну ніч мені вдалося малювати фарбою на стіні, що практично не сохне на холоді. Але я поставив перед собою мету - намалювати їх там, я не думав про небезпеку. 

Хоча кількома днями раніше там же, на Грушевського, в мене таки поцілила гумова куля. Тоді я просто пролетів кілька метрів з барикади вниз. Отямився. Підбігли люди і питалися, чи цілий, чи живий. Це неймовірне відчуття, коли ти розумієш, що ти не сам, ти - народ.  

Я малював, а хлопці з барикад допомагали тримати трафарети, хоча на довго їх не вистачило))), - малював кілька годин. Я за час Майдану для себе зрозумів одне - твоя безпека залежить від тебе, звичайно, але якщо ти не будеш перемагати свій страх, то не зробиш те, що задумав. Я якраз і малював роботи, коли оптимізм був на мінімальному рівні, я собі так думав, що вони мусять трохи додати хлопцям віри в нашу перемогу. І ми перемогли!)

Н.К.: Які відгуки чи реакція людей Вам запам"яталися? 

S.: Вже потім мені казали майданівці, що з цими Іконами Революції йшли на смерть... Вони додавали сили духу йти вперед, не зупинятися.  А коли я тільки почав малювати, ніхто толком не розумів, що вийде в кінці, тому спочатку якогось відгуку від людей не було - ну малюють, ну нехай. Потім, коли з'явилися силуети Тараса, Лесі, Франка, вже активніше обговорювали, що це буде за арт. Особливо слова Тараса "вогонь запеклих не пече" викликав відгук, бо дійсно тоді так і було. Одні казали, що малюнки додадуть духу, інші казали, що духу в них і так вистачає. Хоча, загалом, ці роботи були в унісон з емоціями майданівців.

Коли я малював зі мною була знімальна група Бімби production, вони фільмували процес та спілкувалися з тими, хто був на барикадах в цю ніч. Дехто читав вірші Шевченка на камеру, згадували слова Лесі, Франка. Наступного дня я прийшов вдень на Грушевського, то це було вже зовсім інше враження, люди фотографували малюнки, говорили, що вони відобразили те, що відбувається в думках кожного.

Н.К.:  Я подивився канал Бімби на YouTube. Там є ролик про трилогію"Війна", яку Ви намалювали у Львові, а про трилогію "Ікони Революції" не знайшов.

S.: Бімба якраз працює над одноіменним фільмом. Але то вже не стільки про самі малюнки кіно буде, як про збірний образ, бо Іконою Революції є народ, кожен хто був на Майдані, хто його плекає в собі, ті цінності і орієнтири, які народилися в ці історичні дні. 

Н.К.: О, це круто! Людина створена на образ і подобу Божу, можна сказати є іконою, так. І на Майдані через боротьбу ми цей образ відчищали від бруду кожен в собі. 

S.: Головне, щоб  ми не зупинялися у нашій еволюції, і відчищали самих себе від нас вчорашніх, заради нас завтрашніх. Бажаю Вам успіхів у Вашій праці і миру нам усім!

Н.К.: Дякую Вам за розмову.

PPS Зараз у Львові в Палаці мистецтв триває виставка "Революція Гідності: ціна свободи", спеціально для якої Соціопат відтворив свої роботи з вулиці Грушевського.  "Плануємо продати ці полотна на аукціоні з метою передачі частини коштів на потреби наших захисників в зоні АТО - пояснює Соціопат. -  Гадаю, що мистецтво, яке вберегло, сподіваюся, життя майданівцям рік тому, і зараз вбереже бодай кілька життів наших воїнів, вони наш щит миру на своїй Землі". Виставку можна оглянути до 15 січня. Непроминіть нагоди!