"Ідея лавізок прийшла нам підчас мозгового штурму за участю моєї сестри Тані, Юлі Наняк та Андрія Меаковського. Ми хотіли зробити щось дуже класне, іронічне і добре водночас" - згадує журналістка Василина Думан, організатор креативного відділу "Громадського Сектора Євромайдану".
"Лавізки" (термін суто розмовний) це по-суті комікси, які складаються із малюнка і текстового пояснення до нього. Назва походить від англійського "Love is... " ("Любов це.."). Саме так називається оригінальна серія цих коміксів, яку ще в кінці 60-х років почала малювати новозеландка Кім Касалі (Гроу) спрешу як приватні зізнання в коханні своєму майбутньому чоловіку, а згодом на комерційній основі. (Після смерті Кім справу продовжує Біл Еспрі підписуючи роботи її ім"ям).
За посередництвом фантиків з популяних в 90-х роках в Україні турецьких жуйок активісти Майдану вирішили експропріювати цю ідею для революційних потреб.
Юля Наняк згадує як підчас обговорення ідеї Андрій Меаковський запитвася в неї що таке "лавізки"? "Я почала йому емоційно пояснювати: ну що це як ті фантики, які в дитинстві всі збирали - стільки було радості. А він: - Я напевне не в тому віці, щоб таке пам'ятати. На що я йому : - Так тонко, що я стара, мені ще ніхто не натякав".
Отже, замість пояснювати що є любов, активісти вирішили пояснити, що таке Майдан. Над ідеями працював весь креативний відділ "Громадського Сектору", а художню частину взяли на себе дизайнери Саша Навроцька і Ната Обвінцева.
"Чесно кажучи, найцінніше, що я зробила, так це показала Саші, що поліграфію краще робити в "адобе ілюстраторі", а не у фотошопі :) - жартує Ната. - Я професійно працюю в рекламі, тому малювала і ходила на майдан, в основному, вночі та на вихідні."
А ось як розповідає про своє долучення до пректу Саша: "Спочатку здавалося, що все це дуже несерйозно. На тлі подій революції, шаленого темпу життя аж тут мені запропонували взятися за лавізки. Наче відсторонили від усього важливого. Але я швидко захопилася."
Багато майданівських лавізок були реінтерпретаціями малюнків оригінальної серії Кім "Love is..." з додаванням "актуальних" елементів. Як наприклад ось ця, де вгорі над закоханою парою в небі зікри утворють ембелму ЄС.
Або як ось ця. Де центральний мотив серця потрактовано в контексті проблеми єдності України.
Натомість інші лавізки були інспіровані живою реальністю Майдану. Першою оригінальною листівкою серії яку намалювала Олександра Навроцька стала листівка про фотографування на фоні лав внутіршніх військ та беркуту. В груденві дні це ще було розповсюджена практика сере миролюбивих учасників Майдану. (Проте незабаром злочинці із беркуту самі вже фотографувались на тлі розгромлених майданівських барикад).
Ідея лавізки про бутерброди також підказала реальність. Адже це була основна страва, яку масово продукували на волонтерських кухнях і невпинно розносили на барикади та на площу. Хто брався за цю справу розношення канапок по Майдану, той знає що їх позбутись було аж ніяк не легко, бо люди просто не могли спожити таку кількість їжі. Це підказало ідею "лавізки" з бутербродами. Ми бачимо як дівчинка втікає від двох волонтерів з коробками набитими канапками наче від прививдів зомбі апокаліпсису.
Серія "лавізок" Саші Навроцької нараховує двадцять шість робіт. Ната Обвінцева зробила власну серію із дев"яти. Ось одна з її листівок про "світло міліонів сердець", яка зображає часто практикований на Майдані флешмоб із запалюванням ліхтариків на смартфонах.
Тираж і ареал розповсюдження "лавізок" важко оцінити. "Ми віпустили макети у вільне плавання" - каже Василина Думан. Їхнім друком і розповсюдженням займались всі хто цього бажав. Їх клеїли і роздавали всюди де тільки можна і вони часто опинялися в дуже несподіваних місцях. "Прикольно було принести першу партію на антимайдан" - згадує Ната Обвінцева. В заляканих і фаткично насильно привезених до Києва прихильників януковича від цих малюночків ставався раптовий розрив шаблоні та повний когнітивний дисонанс.
"Я знаю чому лавізки стали такими популярними - ділиться секретом успіху Саша Навроцька. - Крім того, що це правильна ідея у правильний час, вони містять одну важливу штуку - любов. Всі вони зроблені з любов’ю, натхненні емоціями, пропущені крізь себе, тому врешті - живі."
Майданівські "лавізки" створювались після кривавої ночі суботи 30 листопада і після знущання із затриманих в подвірї адмінстрації Президента 1 грудня, після того як десятки майданівців були арештовані і перебували в сізо, зрештою, після віроломного штурму Майдана в ніч на 11 грудня, який поховав усі надії на мирну розвязку. І все ж більшість із них наскрізь просякнуті духом пацифізму.
Закликаючи поїти чаєм "тітушок" (молодиків найнятих владою для побиття, викрадання і навіть убивства активістів), чи прикаршати квітами щити солдат внутрішніх військ та беркуту (злочинного підрозділу який проявив особливу жорстокість) автори схоже прагнули культивувати успадковану від помаранчевої революції 2004 року парадигму "мирного протесту". Із загостренням конфлікту, зі зростанням насильства така агітація втрачала свою актуальність, а через рік після Майдану коли Україна опинилась у стані війни лавізки взагалі можуть здатися милим анахронізмом.
Але це лише на перший погляд. Придивімось до деталай. Ось лавізка про репресії. Ми бачимо зображену на фоні розламаного муру з колючим дротом дуже "няшну" дічинку, яка мило посміхаючись піднімає до гори долоню правої руки із виставленим вперед безіменим пальцем. Так, вона показує фак.
"Це вийшло ненароком - згадує Василина Думан. - Дівчинка щось там мала показувати. Саша Навроцька намалювала, а потім ми всі гутром констатували, що воно схоже на нецензурний жест і вирішили що так навіть краще".
З точки зору стилю "лавізки" це комерційна попса, але в ідейному плані і в революційному контексті вони набули ознак протестного мистецтва - перетворились на оригінальну форму агітації, вільну від пафосу і сповнену гумору. "Дівчинка з факом" найкращий цьому доказ. Це досконалий образ нескореної України, яка прощається зі своїм тоталітарним минулим
PS Впродовж тижнів лавізки заполонили українські міста. І коли повренувшись з чергової поїздки на Майдан я зайшов у під"їзд свого будинкуза півтисячі кілометрів від Києва, то на дверях мене зустріла "лавізка" акуратно наклеєне кимось із місцевих активістів. "О вони навіть тут?!" Подумав я тоді і посміхнувся. Важкі думки через непевність відступили й іскра оптимізму освітила цей грудневий львівський ранок. Я вдячний творцям майданівських "лавізок" за це.