Ви їх знаєте. Ім"я їм легіон і всі вони мешкають в інтернеті. Фейсбук, ютюб, телеканали, блоги, сайти новин, торренти і навіть твіттер. Круглодобово і сім днів на тиждень вони ловлять в свої сіті мегатонни людської уваги, яка будь вона спрямована на щось корисне вже б давно змінила світ.
В цій війні за увагу ми безсилі. Ну справді, що можна такого розказати про пізньоантичні джерела іконографії середньовізантійської книжкової ілюмінації десятого століття щоб змусити нормальну людину відірватись від дуже ржачних коментів під постом когось із зірок фейсбука про черговий срач на шустері?
Там де на лекціях не забороняють користуватися ноутами, планшетами і смартами епік фейл лектора не минучий. Як це було в мене одного разу коли повернувшись від дошки в наміренні шарахнути аудиторію ефектним питанням я впав в прострацію побачивши як вся аудиторія відсутньо втикає в екрани.
Ібо нєфіг. Нєфіг старатися і намагатися боротись за чиюсь увагу. Прагнути когось чогось навчити. Особливо чогось світлого і прекрасного, білого і пухнастого. Усе це від лукавого. Усе це прояви нашої гордині.
Найкраще що ми можемо зробити це уподобитись монаху шауліня, який відпрацьовує містичний стиль компнутоївдпу качки десь на вершині гори Шаоши маючи за глядачів білок та горобців. Нам не світить слава брюса лі і джекі чана. Наша лекція не набере мілійони переглядів на ютюбі.
Бо час таких лекцій пройшов.
Так як вийшли з ужитку друкарські машинки, касетні магнітофони так вмирає професія викладача.
Але після смерті має бути воскресіння?