Будеш?

Просте питання: якщо б я знав що все так повернеться, що загине більше сотні людей, багато пропадуть безвісти, багатьох покалічать, що будуть окуповані і захоплені території на підвні і сході (не просто території там живуть люди, наші співгромадяни і в них в житті повний колапс), що ми збідніємо в доларовому еквіваленті на 50 % за місяць, що ми терпітимемо національне приниження чи не щодня, що ми далі будемо свідками гризні між "проукраїнськими" політиками навіть тепер на краю прірви, якщо б я знав, що все так складеться, що б я зробив зранку в суботу 30 листопада 2013, коли побачив криваві кадри розгону майдану? Чи поїхав би в Київ чи я б боровся тоді? Мені ставили це питання і я читав що його ставили іншим, і що інші ставили його самі собі.

Ось відповідь. Ми не можемо повернути минуле. Ми ніколи більше не опинемось у 30 листопада 2013 р. крім як у своїх споминах. Минулого більше не існує. Більше нема януковича при владі, македонці більше не господарі України і нас більше ніхто потихому не укоськує в новітнє рабство митного союзу скроєне за старими радянськими лекалами, у нас більше нема аморфного населення, яке не знає для чого йому та держава, і можливо вперше тут у Львові спостерігаючи як десь в сумській області копають чотириметровий рів вздовж всього кордону з Росією розумієш, що тепер ця країна потрібна не лише тут нам, що можливо навіть більше вона потрібна людям там за Збручем. І аж до самого Дону, навіть в Красному Лучі.

Чи боролись би ми тоді це не важливо. Важливо чи будемо ми боротися тепер? Ти будеш?