Читав сьогодні лекцію для студентів-іноземців про українське
мистецтво і розповів їм про «перформанс» з намальованою на гіпсокартоні картиною «Коліївщина. Страшний суд» Володимира Кузнецова. Ще би. Про це вже
написали всі газети. А в Інтернеті це тепер напевно найрепродукованіша картина
українського художника. Дарма що її вже в оригіналі не існує і вона так і не
була ніколи завершена. Але студенти-іноземці цього не знають. Дивляться з
підозрінням і на їхніх обличчях читаю: WTF?!
Я не зважаю і розповідаю. Про «Герніку» Пікассо як зразок,
адже там теж була трагедія і картина малювалась спеціально під виставку і має схожий прямокутний формат. Розповідаю про події у Врадіївці і на картині
Кузнецова показую портрет Ірини Крашкової. В студентів-іноземців округляються
очі, коли вони слухають її історію. Потім показую ЧАЕС і котел, в якому
варяться грішники: міліціонери, судді, олігархи і церковні ієрархи. І кажу що
виставка для якої намальована картина присвяченна хрещенню Русі. І ось тут
найцікавіше заради чого я переказую весь цей баян.
Руку піднімає студентка і питає мене щось таке: «But how the authorities have allowed
to appear such a picture on this exhibition?». Моя відповідь була проста: «They have not».
Показую інтернет сторінку, де великими буквами заголовок повідомляє, що картину було
зафарбовано. А далі кадр із чорною стіною, на якій колись був цей «Страшний суд».
Лекцію я закінчив словами, що цензура це погано. І що цей
випадок для мене свідчення, що мистецтва в Україні живе. Адже з ними боряться. І що жодна чорна фарба не
зупинить нас на шляху до свободи.
В кінці питань було багато.
Не про цю картину. Студентів-іноземців ця історія не зачіпила.
Крім однієї студентки.
Після лекції зустрічаю її в коридорі, дякую за
цікавість. Виявляється вона знає російську. Хоч живе в Німеччині, родом з
Казахстану. І тут я розумію чому вона поставила своє питання. Бо це її історія
також. Всі ми, хто родом з СССР маємо в голові імплант – цензора, який
перевіряє кожне наше слово, кожен наш
вчинок на предмет: а що скаже влада? Не конче найвища, а навіть безпосередня. Що скаже викладач, завідувач, декан, а якщо дійде до ректора? Що
буде тоді? (Ви думаєте мені просто писати цей блог?)
В нас в коридорах ходять легенди як студентів виганяли за те,
що вони матюкнулись при котрійсь високій особі, але я не чув історії як професора звільнили за плагіат чи як адміністратора звільнили за
відкат.
Чи буде на них той Страшний суд який намалював Кузнецов? Чи
горітимуть всі грішники в огні?
Відкрию вам секрет. Вони горять вже. Вони давно в тому
казані. Їх туди щодня скидає сумління. Не дивіться на розкішні джипи і наїджені
червоні пики. Вони як гарні гроби повні гниття. І вони варті лише співчуття.
Ще скажу, про картину Кузнецова, те чого не написали в інтернетах,
і чого не зрозуміла директора музею, яка замалювала картину, і на що не
звернули увагу коментатори.
Там замалювали образ Христа.