І.
Сорок років тому,
також говорили про захист української мови, питали: чому українці зрікаються своєї мови?
Я проілюструю. Письменник
Роман Іваничук опублікував історичний роман «Мальви» про долю жінки козацького
полковника, яка потрапила в татарську неволю з дочкою і про те як вона там
виживала. Цей роман був не так
про минуле, як про сучасність в якій жив автор. Є там пасажі і на тему української мови. Ось один із них:
« […]
— По-якому ти говориш, мамо, зі мною,
коли нема чужих людей?
— По-українськи, дитино... По-твоєму.
— Тут так ніхто не говорить...
Марія з болю похитала головою. Боже, боже, якою
ціною вона купує дочці життя...»
З часом радянські
цензори від літератури зрозуміли, що «Мальви» не про XVII ст. і роман
заборонили. Щоправда Іваничук став дуже відомим письменником.
ІІ.
Сорок років тому також
були механізми захисту української мови. Були закони,
і постанови. І люди
які їх знали і використовували.
Я проілюструю. Графік
Богдан Сорока в спогадах описує цікавий
епізод, як В’ячеслав Чорновіл вчив його боротися за українську мову.
“Він скоса глянув на
мою телеграму і каже:
– Ти що? Чому
посилаєш російською мовою?
– Ну, а як? Телеграма
ж іде поза межі України.
– Та ти не знаєш
законів. Посилаєш українською мовою, тільки адресуєш російською.
– Вони так не
приймуть.
– Приймуть. Подивися,
як я це роблю.
Він підійшов до
віконця і подав телеграму. Та, що приймала, віддала йому телеграму назад. Тоді
він подав їй другу, вже заздалегідь написану телеграму до міністра зв’язку зі
скаргою про відмову в прийомі українською мовою. Та завагалася. Тоді Чорновіл
натиснув на неї:
– Ну, то яку
приймаєте: ту чи ту?
Чорновіл дуже
артистично все обіграв: в одній руці мав телеграму до друзів, у другій – до
міністра.
– Ну, то яку: ту чи
ту?
Вона вибрала
телеграму українською мовою.”
З часом комуністи
Чорновола посадили. Щоправда коли він вийшов, то організував народний рух і потім
забивав цвяхи у труну радянського союзу.
ІІІ.
Ці дві ілюстрації
показують, що «И так поймут» почалось не сьогодні. Ідея, дії і люди були і
сорок років тому.
Звичайно, сьогодні (як
і сорок років тому) можуть заборонити читати вірш чи знищити картину. Зрештою
можуть навіть посадити за сфальшованою справою суто з політичних міркувань. Але
сьогодні це скоріше виняток ніж правило. Тоталітарної держави більше не існує. І
масовий страх вмирає.
Сьогодні існує
інтернет. Хоча на вашій роботі чи у вашому будинку у вас може бути мало однодумців,
в соціальній мережі ви знайдете їх тисячі. І все нові народжуються щодня.
Є скептики, які не
розуміють сили цього віртуального світу. Вони не розуміють механізму його
впливу на реальність. Справді, що можуть якісь там повідомлення і коменти
залишені десь там в когось на сторінці, проти сили одурманеного електорату?
Можуть. Бо вони
змінюють свідомість мільйонів молодих людей. Звичайно все це в довготерміновій
перспективі. Але завдяки цим змінам «И так поймут» стане історією. Думаю, десь
так, через років сорок?