Ви прагнете безгрішності?

Грішні всі. Не можливо покінчити з усіма недоліками водночас. Але є ті хто склав зброю і нічого не робить, а є ті, хто працює над собою, не здається попри невдачі і має надію на Боже милосердя. 

Як би я це все знав раніше

Але це нічого, що ви дізнались про все так пізно. У вас завжди є можливість поділитися своїм знанням. Дайте три поради від себе сьогоднішнього собі на десять років молодшому. Можливо ці поради виявляться актуальними і сьогодні для вас.

Що б я зробив інакше?

Ок. Двадцять років назад у квітні 1993 р. Що б я зробив інакше? Ні я не про конкретні якісь події, я про навчання. Третій курс. Якраз екватор. Впав радянський союз. Що далі? Що б я зробив інакше?

1. Мови. Я знав англійську, але не додумався вивчити німецьку. Я б вивчав німецьку.
2. Книжки. Я читав деякі, але більше дивився телевізор (це предок соціальних мереж). А треба було читати книжки. Багато книжок.
3. Закордон. Виїхати. Не на заробітки, на навчання. Знайти програму і виїхати. Я вважав що Львів у центрі всесвіту, але це не так.

Зусилля, які витрачаєте на вивчення мов, на читання книжок і на здобування досвіду іншої аніж ваша культури повертаються сторицею.

Зрештою все це не пізно навіть якщо ви не на третьому, а на тридцять третьому курсі.

Список справ

Ми не можемо тримати в полі зору все і завжди. Зосереджуватись на всіх речах одночасно. Щоб дати собі раду треба привчитися записувати свої плани. І щотижня переглядати список, викреслюючи зроблене і визначаючи на чому зосередитись далі.

Це так просто звучить, але це дуже складно зробити. Адже є так багато причин щоб цього не робити. Влом, лінь, нуйго, це не для мене, так втрачається спонтанність, це нічо не дасть. Може й так. Але тоді треба перестати жалітися, що життя це хаос і приготуватись сплачувати рахунки за безтурботне вбивання часу.

Піжмурки з самим собою

Люди часто недооцінюють власних можливостей. Впадають у розпач якраз тоді, коли прийшов час дій. 

В такий момент спробуйте не звертати увагу на власні недоліки, зверніть увагу на минулі  досягнення. Значні вони чи не значні не суть важливо, важливо відтворити, пригадати то відчуття, коли ви зробили щось таке, що було справді добре. Перехитріть зрадливі емоції.

Коли я кажу словосполучення тайм-менджмент

Як правило я чую у відповідь «шо?». Таке розгублене «шо?», коли б на найвищій полонині Карпат до вас би хтось заговорив китайською мовою.

Чому це так важливо? Бо це інструмент для того щоб ваші мрії перестали бути лише предметом пустих розмов і стали реальністю. Щоб коли змінюється пора року і ви відчуваєте плин часу вас не ковбасила депресія, але ви дивились у майбутнє із запалом боксера, який готується вийти на ринг (ну чи балерини яка готується до спектаклю).

Душевний спокій

це коли ви не хвилюєтесь про майбутнє,
і коли вас не гризуть докори про минуле,
коли не турбуєтесь про хліб насущний, але знаєте, що все, що треба, дасться вам,
коли ви як мала дитина дивитесь на світ без осуду, без остраху,
коли не відчуваєте себе самотніми,
це тиха пристань серед житейських бурь,
це відблиск вічності в миттєвостях сучасності.

Бойовий клич пробудження

Якщо вам здається, що з цим суспільством щось не так, дуже може бути, що ви саме та людина, яка все має змінити.

Справді, кажуть що найтемніше місце під ліхтарем.

Мопассан був підписав листа проти будівництва Ейфелевої вежі, а потім коли її збудували ходив щодня обідати в ресторан розташований на вежі. І коли його питали для чого він це робить, то відповідав, що це єдине місце в Парижі, де тої вежі не видно.

Не шукайте вождів довкола, загляніть до себе в середину, можливо там сховався один. Загнаний заляканий роками "навчання" він повторює мантру нездари. Але приходить, час розправити плечі.

Лекція не віджила своє

Лекція це діалог. Вона виглядає як монолог, але це діалог. Просто частину реплік не чути, вони виголошуються в думках.

Коли я готуюсь, переглядаючи презентацію, пізно в ночі проговорюю собі під ніс чи записую якісь речі в конспект, все це дуже віддалено нагадує те, що буде в аудиторії. Там перед людьми особлива концентрація дозволяє вловлювати настрій і чути мовчазні питання, і все що потрібно це йти руслом, яким тече увага аудиторії.

Лекція як форма заняття не віджила своє, віджили своє лектори відсторонені від аудиторії. Прислухайтесь, аудиторія промовляє до Вас. Навіть у суцільній тиші.

П’ята колона

Ми всі граємо в командах. Сім’я це команда, і колектив одногрупників чи співробітників команда і навіть країна – це також команда.

Найгірше це не труднощі, не зовнішній тиск, але коли хтось у вашій команді грає проти вашої команди. Замість допомагати створює додаткові перешкоди, сам заносить м’яч у наші ворота. Коли товариш спіткнувся не подасть йому руки, не підставить плеча, але підніжку, штовхне у спину. Як чужі притиснуть когось зі своїх до стіни, не спішить боронити, але зловтішно посміхаючись стане осторонь насолоджуючись видовищем.

Важко бути у такій команді. Зле на душі, коли в твоій команді раптом виявляється зрадник. Але хіба Юда не був одним з дванадцятьох?

Ми маємо приймати п’яту колону як данність. Знати, що вона існує завжди і зміцнюючи оборону додавати відсотки на підривну діяльність зсередини. І поборювати цей самосаботаж. Щодня. Починаючи з себе. 

Сумніви і обережність

Не все що ми читаємо є Святим Письмом. Ми часто читаємо помилкові твердження, які явно не для нас. Тому не треба все це сприймати беззастережно. Більше сумнівів.

Не всі люди, яких ми зустрічаємо є святими подвижниками. Тому треба розуміти, що слова часто розходяться з ділом і можуть нічого не мати спільного з думками. Більше обережності.

Сумніви і обережність нам потрібні, коли ми щось робимо. Коли ми нічого не робимо, вони нам тільки заважають.

Догма-план

Ми робимо план, а потім все летить шкереберть. (Дехто через то взагалі відмовляється робити будь-які плани).

Але хіба може бути інакше? Кожна дія викликає протидію. І тому наступна дія випливає не лише з попередньої, але і з протидії на неї. А які шанси точно передбачити протидію, якщо ви тільки не пророк?

Тому складання плану це ще не все. План треба постійно коригувати.

Проблеми виникають не тільки через відсутність плану, але і коли ми перетворюємо план на догму.

Маємо нагоду зустрітись

Хочу запросити Вас на лекцію.

В середу 10 квітня, тобто завтра, о 19.00 за адресою вул. Коперника 40а.

Короткий зміст:

неокласицизм, романтизм, реалізм, імперссіонізм, постімпрессіонізм, символізм, експрессіонізм, кубізм, футуризм, супрематизм, дадаїзм, сюррелізм, соціалістичний реалізм, екшн пейнтінг та колор філдс, поп-арт, перформанс, концептувальне мистецтво, неоекспрессіонізм, фотореалізм, деконструктивізм, енвайронментальне мистецтво, та ще дещо.

Немає гарантій що ніхто не засне, але я докладу максимум зусиль щоб цього не сталося.

Ось офіційний анонс,  карта як добратись і фотографія будинку, де все відбудеться. Вхід вільний. До зустрічі.

Тим, хто йде слідом

В неділю Хресною дорогою у Львові ішли тисячі людей. Чотири години наше місто було Єрусалимом.

Повільний крок, п'ятнадцять зупинок і читань Святого Письма, і проповідей, і молитов, і архієрейське благословення в кінці для всіх.  

Коли ти йдеш з усіма, то бачиш лише тих, хто поруч. Може здатись що нас мало, але коли дорога підіймається вверх і ти оглядаєшся назад ти бачиш як нас багато.

Чим далі людина йде дорогою життя, тим краще їй видно силу людей, яка йде за нею. Важливо про це розповідати тим, хто йде слідом.

10 000 годин

Це тільки в інтернеті все миттєво. В реальному житті на все потрібен час.

Коли йдеться про здобування якогось навику його не можливо просто взяти і завантажити собі в мозг. Треба навчатись, тренуватись, розчаровуватись, сумніватись і якщо попри все вистачить терпіння, то зрештою опанувати.

Малкольм Гладвелл написав книжку, в якій стверджує: щоб стати професіоналом у будь-чому треба приблизно 10 000 годин. Це 1000 робочих днів по десять годин. Це приблизно 10 років невтомної праці (тут все ок з арифметикою). Саме праці, а не протирання штанів на парах.

Якщо ви не пішли на лекцію, а розважалися, то ви просто втратили дві з тих 10 000 годин, але якщо ви прийшли на лекцію і втикали, то ви втратили вдвічі більше. Тому, той хто відбуваєте п'ятирічний термін в універі,  насправді сидить десять.

Раз ми вже опинились тут, може замість відбувати номер, попрацюємо?


 

Навчитись радіти невдачам

Ми часто прагнемо речей, які нам в принципі не потрібні і розчаровуємось, коли не досягаємо того чого прагнемо. Це дуже легко впасти в депресію, через світ, якому байдуже до наших устремлінь. Чи не так?

Але

Жодне людське устремління, якщо досяжне не може бути кінцевим.

Щойно ми досягаємо чогось  як нам вже хочеться ще або чогось нового. (Ну може не щойно, а за день два, коли нас остаточно трафить нудьга).

Удача нічого не вчить. Невдача - найкращий учитель. Наш досвід зростає в невдачах.

Зрештою ми не знаємо, як все обернеться в майбутньому. І майже завжди історії успіху починаються з невдач.

Тому сказано: блаженні засмучені.

Народне мистецтво

Вони кричать в мікрофон і пітніють, але як би сказав Станіславський, я їм «не вірю».

Портрет з цяткою на лобі намалювали не придворні художники опозиції. А спасіба житєлям донбаса не було передвиборчим гаслом. Бабусі в єнакієво оцініли роботу януковича не за чиєюсь підказкою. І ЯБСВ це не абревіатура політичної партії. Усе це народне мистецтво.

Ви хочете революції? Ок, дайте слово народу. Поставте мікрофон на площі і хай кожен, хто хоче скаже, що хоче. Покажіть це через ютюб, через телебачення, надрукуйте в газетах і блогах. І Україна повстане.

Чи можна побороти систему?

Ні не можна. Дякую за увагу. Допобачення.

Я прийшов до висновку, що це неправильне питання. Будь-яка система це фікція, вимисел. Її завжди можна обійти. Тому боротись із нею означає лише витрачати зусилля на марне. 

А як же почуття справедливості і принижена гідність? Ок. Якщо це для Вас важливо нехай образа стане шрамом, який, коли ви контролюватимете сегмент системи, нагадає Вам, що замість чітко виконувати інструкції краще трохи притиснути гідрі хвіст.