Крок до свободи

У вас було таке, що підчас навчання (роботи) наступало відчуття ситості. Наївся. З мене досить. Пора на пиво. Ну ви розумієте, таке нестримне бажання все припинити чи краще сказати відсутність бажання все продовжувати.

В такий момент можна скільки завгодно збирати волю в кулак. Толку з того як сили волі просто не залишилось.

Ось вправа, про яку я прочитав у Ганді. Він пропонує згадати обличчя людей, яким потрібна допомога, хто в повному ауті і кому гірше ніж вам. Тоді спитайте себе, чи те що ви робите, ваша справа чимось може допомогти цим людям? «Чи веде вона до свараджа голодних і духвоно спраглих мілійонів?» Якщо відповідь "так", то сумніви і нехіть відступлять.

Наш народ гноблений, позбавлений прав, без вождів, половина дотепер не говорить рідною мовою, а ще більше живуть з комплексом меншовартості, без уявлення як заснувати власну справу, без надії на майбутнє.

Так, ваша освіта (праця) – це крок до свободи нашого народу.

Переосмислення

Ми не бачимо речі такими як вони є. Ми суб’єктивні в своїх поглядах і оцінках. Але вони впливають на наші дії і відтак опосередковано визначають реальність, в якій ми живем. Тому, кажуть, що треба починати з себе. З переосмислення.

Ми приречені?

Багато хто хоче мати something for nothing.

Не працювати, але одержувати зарплату. Нікому не допомагати, але щоб допомагали йому. Обманювати, обкрадати, нівчому собі не відмовляти і не мати жодної відповідальності, жодного обов’язку, жодного боргу ні перед ким.

Егоїзм – ось корінь проблем.

Їхня влада триватиме доти, доки ми не навчимось ставити спільне добро вище особистого. Їм дана влада для того щоб ми начились.

Залишилось тільки два варіанти:
1) пакувати манатки і поки ще відкриті кордони – прощавай рідна Україна,
2) або, якщо залишитись, то боротися – не сидіти склавши руки, а працювати для спільного добра.

Битва за Україну

Є хворі люди, які прагнуть величі і контролю, яким мало правити однією країною і гнобити її народи. Їм ввижається глобальне панування. На шляху до цієї мети як кістка в горлі в них Україна. Ні не держава (вони її давно контролюють, вона їхній інструмент), а ми з вами.

Чи можна на них вплинути? Не знаю.

Але є дещо у сфері нашого впливу. Ми самі. Які наші ідеали? Якого майбутнього ми прагнемо? Яким має бути наше життя? Відповідь кожен дає особистим прикладом. Або допомагає, або згіршує. Або жертвує собою заради ближніх, або зраджує їхню довіру. Або бореться до кінця, або тільки критикує і нічого не робить.

Випробування були, є і мусять прийти. Не важливо хто прагне нашого знищення, де в них штаб квартира і які їхні плани. Важливо хто є ми.

Мова – це надбання тисячоліть

Цей банер бачили усі. Мене це надихає. Не гасло, а процес.

Подумайте, як складно все було організувати. Закупити полотно і фарбу (воно ж не дешево), намалювати по частинах (це ж треба було знайти приміщення, багато приміщень), зшити все докупи (скільки це роботи), пронести на стадіон (зі скількома людьми домовитись) і потім розгорнути так, щоб нічого не заплуталось (це треба яке мати щастя).

Усунути тиранів складніше ніж розгорнути банер на стадіоні. Але механізм той самий: ідея + план + самовіддана праця багатьох людей.

Post-другий шанс

Буває що нам випадає другий шанс і ми його марнуємо. Це нормально. Треба робити висновки і готуватись до третього шансу.

В переважній більшості випадків не важливо скільки ви зробили спроб, важливо чого ви в кінцевому результаті досягли.

Часто швидкий успіх стає причиною поразки на наступному етапі.

Ворог - ворожнеча

Чи конфлікт неминучий? Він розпочався задовго до нашого народження. Кожен наш крок вдома чи на роботі це вчинок, який має значення. І не важливо чи крок цей малий чи великий. Бо те що сьогодні здається найменшим, завтра має глобальний масштаб.

Чи можна займатись улюбленою справою і одержувати за це зарплату?

Звичайно робота може подобатись. І це добре. Проте щоб одержувати хорошу зарплату треба вміти робити роботу не залежно від того чи вона вам подобається. Коли людина здатна піднятися над своїми хочу-нехочу і робити те що треба зробити – це Професіоналізм. Рідкісна риса. Низька зарплата пов’язана з її відсутністю.

Метафора

110 км на Південний-Захід від Львова. Смт Східниця. 10.00 Неділя. В місцевому храмі править інший священик – о. Михайло.

Час проповіді: о. Михайло каже людям, що серед них є ті хто сьогодні причаститься і ті хто ні. Так завжди. Але ось метафора. Чи є у вас мобільний телефон? Чи зможете ви телефонувати, якщо не поповнюєте рахунок?

Люди прокидаються, уважно слухають і хором відповідають, адже у всіх є мобільні і всі знають, що таке поповнення.

Церква і молитва без Причастя як телефон без поповнення. Не приймаючи Причастя ми позбавляємо себе зв’язку з Богом.

Сьогодні це так просто і зрозуміло як колись про гірчичне зерно.

Місце народження

Ви, ваші рідні та знайомі, середовище, в якому ви народились – придивіться уважно – має свою культуру, свій стиль, емоційний фон. Часто ми розуміємо один одного і без слів. І рідко які наші слова можуть приховати наші думки від наших людей.

Мені не все тут подобається. (Це теж наша особливість, нам рідко все подобається і навіть якщо нам справді все подобається ми ніколи про це не скажемо) Але місце народження це не опція. Навіть переїхавши ми залишаємось його частиною і його частину ми беремо з собою. Зробивши його кращим ми зробимо кращим світ.

Процес vs результат

У футболі цінується гол. Але нарізку самих голів дивитись нецікаво.

Результат і процес є одним цілим. Одне без іншого не існує. Результат помітніший. Всі звертають увагу на результат, але справжню цінність результату знає лише той хто пізнав процес.

Якщо в книжці ми натрапляєм на речення, яке дає нам відчуття, що ми відкрили для себе щось нове, то це результат читання багатьох попередніх речень. Те саме речення вилучене зі свого контексту не дає цього відчуття. Тому всі ці збірники афоризмів і цитат повне гівно.

Мистецтво заради мистецтва

Відсотків 90 навчального плану це чисте „мистецтво зарази мистецтва”. Жодного прямого застосування вивчення більшості предметів не має і впринципі не може мати. З точки зору погодинного раба це даремно витрачений час, проте хіба ви зібрались все своє життя торгувати часом за мізерні копійки? „Мистецтво заради мистецтва” дуже потрібне, бо вирішення практичних потреб це побічний продукт „мистецтва заради мистецтва”.