Ми бачимо когось успішнішого за нас і насіння ненависті проростає в наших душах.
Чому? Кажуть така людська природа. Можливо й так, але припустімо, що це не так, припустімо, що ця ненависть сіється, а потім її зерно плекається, щоб у потрібний момент прорости, щоб хтось, хто його посіяв зміг зібрати жнива.
З дитинства нам нав’язують уявлення про своїх і чужих, а згодом ми дивуємось як так – чужі до нас ставляться краще ніж свої, і приходимо до висновку, що своїх нема, а є лише чужі. Однак насправді кожен є нашим ближнім.