Нас мало що має нервувати. Нас точно не мають нервувати інші люди.
Коли ми впадаємо у гнів на когось, причина насправді в нас самих.
Навіть коли в транспорті говорять півгодини по мобільному телефону, навіть коли курять біломорканал, навіть коли влаштовують у другій ночі дискотеку, навіть коли нам продають неякісний товар, навіть коли нам здається, що ми праві, навіть коли порушують наші права, навіть коли свої ведуть себе як чужі, навіть коли вона не хоче бути такою як ми хочемо щоб вона була.
В усіх цих та інших подібних випадках, якщо вони трафляють, завжди присутнє віддзеркалення себе. Гнів на ближнього це знак, що ми робили те саме, що й він в тій чи іншій формі, лише забули про це і тепер нагадуємо собі через цей гнів.
Якщо перед нами реальна загроза потрібен не гнів, а дія. Гнів це емоція, яка потьмарює розум.
Дія це відкрита парасоля над головою, коли падає дощ, це душ замість пива після важкого дня, це читання книжки до кінця, це настрій хороший попри невдачі, це ентузіазм, це боротьба, це захист слабких, це допомога тим, хто її потребує, це рух до вершин.