Свамі Вівіканада в "Карма Йозі" стверджує, що у всіх наших справах милосердя ми насправді допомагаємо не іншим людям, не світові, але лише собі. Він обгрунтовує це тим, що у світі є всемогутній Бог, який створив цей світ без нас, опікувався ним до нас, і буде опікуватись ним після нас. Думку, що Богу потрібна наша допомога, він називає святотацтвом.
Це пояснює чому часто благочинність наривається на несприйняття з боку тих для кого вона вчиняється. Адже якщо апріорі допрочинці допомагають самі собі то стверджуючи що вони допомагають комусь іншому тим самим вони вдаються до лицемірства і саме це лицерміство наражається на не сприйняття. Найчастіша реакція на таку допомогу: ми вас про це не просили. Відповідно це також пояснює чому часто інституції та особистості інспіровані високими ідеями служіння людству вдаються до террору та репресій. Адже коли ви нариваєтесь на несприйняття при цьому вважаючи що жертвуєте чимось заради інших милосердя зміняється бажанням помсти.
Це все добре видно в системі освіти. Викладачі і вчителі не вчать просто так. Їм за це платять гроші і навіть коли цих грошей недостатньо чи коли вони докладають значно більше зусиль ніж це передбачає оплата то все одно вони одержують за це винагороду: про них добре говорять, про них пам'ятають, їм висловлюють слова вдячності і це справді класно це допомагає жити, є джерелом оптимізму і доброго здоров'я. То ж допомогаймо іншим пам’ятаючи що тим самим ми допомагаємо самим собі!