Єдине реальне досягення

В Ніцше на початку Заратустри є дуже крута метафора про людину як канат натягнутий між мавпою і надлюдиною і по якому ми змушені іти ризикуючи щомитті зірватися в провалля. Ця метафора крута тому що показує, що наше життя, наш розвиток, не може існувати в статиці, а лише в динаміці, лише в балансі між правим і лівим, лише в русі -- крок в перед чи крок назад, але ніколи на місці. Саме тому всі твердження про "стабільність", про "мир", про "порядок" як про речі в межах досяжності мають слугувати маркером демагогії. Як казав персонаж Франка, слова якого Соціопат використав для муралу на Грушевського, "Наше все життя - війна" і, як написано в Євангелії, Христос "не мир принести прийшов, а меч". Я б хотів щоб ці слова пригадувались кожен раз коли хтось розповідатиме про доясгення як довершені речі. Єдине реальне досягення це перебування в процесі невпинного вдосконалення. Воно завжди можливе.
  

Марні дискусії

Дискусія можлива лише коли дискутанти здатні припустити що їхні власні позиції помилкові. Саме це усвідомлення породжує потребу в аргументації. Я маю сумніви щодо власної правоти і тому хочу обгрунтувати те що обстоюю, знайти підстави, які пояснюють на чому я грунтуюся і бути готовим скорегувати свою позицію чи взагалі вдмовитись від неї якщо виявиться що вона помилкова.

Що мені персонально важко вдається це відмовитись від дискусії коли очевидно що те що я говорю людина просто не розуміє чи нехоче розуміти. Думаю це справжній дзен навчитись не вступати в марні дискусії, а натомість рухатись вперед, спрямовувати енергію в напрямку змін, які потрібні і можливі.