Саме цими Бодрійярівськими симулякрами сповнене наше професійне та інституційне життя. Я не пишу перетворилось бо не знаю чи було воно іншим колись. Раніше я бачив багато речей як претензію, як образ вдаваної реальністі. Я розумів що мої знайомі не такі круті як вони хочуть щоб ми їх сприймали, я розумів що вишиваний патріотизм це більше показне, я розумів що коли маєш справу з "професіоналами" варто погуглити потрібну інформацію бо вони можуть накосячити і ще ти будеш винний бо не вмів пояснити завдання. Я все це розумів, проте я тоді ще не знав що може бути так що ніякої реальності за цими образами взагалі не існує.
Прокрастинація симулякрів це зволікання ніщо. Це коли ніщо зволікає тому що воно нічого не може зробити. Це безвихідь з якої можливий лише новий початок. Не презавантаження, системи а її повна переінсталяція з неминучим форматуванням вінчестера, стиранням всього цього хламу нінащо непридатного софта, гігбайтів непотрібної інформації та інструкцій.
Не очікуйте що хтось змінить ваше життя. Вони зволікають не тому що вони не знають як чи не тому що вони зараз не можуть чи не тому що вони просто не хочуть. Вони зволікають тому що їх насправді нема.
PS Заголовок цього допису придумав Микола Мельник, я лише розписав що це може означати.