Студенти четвертого чи п’ятого крусу для тих, які тільки розпочинають навчання, це як система альфацентаври для землян. Справді велика відстань, справді різниця. І як прикро коли старшокурсники тішать свою гординю перешокоджаючи ініціативам першаків.
Був у мене знайомий із тих хто в час навчання керував якимось там самоврядуванням. Так вже закінчивши універ при зустрічі з новими студентами він продовжував грати роль керівника і ображався коли йому казали що він насправді грає паяца.
Але цим страждають і викладачі. Молоді і вже пристарілі. Вони просто не бачать себе зі сторони. Яким недоречним вульгарним і диким є їхній менторський тон. Вони вперто не помічають, що про них думають студенти, хоч цими думками списані всі стіни в найближчому туалеті.
Можливо перше ніж заперечувати і критикувати, варто дослухати те, що говорять молодші за вас, до кінця? І навіть якщо на всі сто ви впевнені, що то неспрацює, дати людям можливість повчитись на власних помилках?
Повірте ніхто не чекає від вас, що ви вбережете їх від розбитих колін та гуль на чолі. Достатньо щиро посміхатись і час до часу простягнути руку щоб допомогти підвестись тим, хто прагнучи вершин, спіткнувся на півдорозі. Хоча буває достатньо просто щиро посміхатись. І ви здивуєтесь як ваші учні осягнуть все потрібне самі.