В другий тиждень львівського Євромайдану, коли я проходячи зранку
завітав провідати колишніх своїх студентів мене попросили трохи порозважати
публіку, яка зібралась на площі, бо хтось там щось проспав і в них сталася
накладка в програмі і щоб народ не розійшовся треба було їх чимось зайняти.
Вилізши на постамент пам’ятника Шевченка я заходився горланити в
мегафон. Втомившись, вирішив передати естафету, запропонувавши студентам на
площі, хто бажає виступити і розповісти свою
історію чому вони тут.
А тепер уявіть як раптом пару сотень людей дружно робить три кроки
назад.
Звичайно мені вдалось знайти кілька жертв серед своїх знайомих які
заповнили ефір, але тоді в той момент я подумав і як із таким рівнем відваги
(точніше її відсутності) ми збираємось повалити конституційний лад в Україні? Але люди вчаться. І відваги також.