Звичайно, ви вже здогадались. Мене долбануло 220. Моторошний холод скував мені руки до ліктя вмить. Чудом я рефлекторно відпустив дроти.
Воно приходить несподівано.
Правильне рішення.
Як імпульс.
Як 220.
Так наче в темній кімнаті раптом увімкнулося світло.
І вам справді важко дивитись.
І можливо навіть страшно.
Страшно від думки, в якій непроглядінй тьмі ви жили до цього.
І так, тепер немає гарантій, що все буде добре.
Що все буде як завжди.
З території стабільності ви ступаєте на terra incognita непевності.
У вас немає карти цього нового світу, що народжується довкола вас.
І ви абсолютно без поняття куди вам іти, який напрям обрати.
Але ви знаєте, що зараз треба ступити в невідомість.
Довіритись шостому чуттю, що так треба.
Хоча ваш розум переконуватиме вас, що все це суперечить логіці,
а ваші очі казатимуть вам, що ви робите крок в провалля,
але ви знаєте, що дуже пошкодуєте, коли не зробите цього кроку тепер.