До Києва на протести поїхала велика група львівських студентів. Перед виїздом ми кілька днів тренувались на цитаделі розбивати міліцейські лави войовничо махаючи ногами. Ми доречі їхали озброєні. Батько одного мого колєги мав кооператив по деревообробці, тож колєга приніс цілу купу качалок для тіста, перероблених під дубці (замість двох ручок вони мали лише одну).
Добравшись до Києва і висадившись біля річкового вокзалу ми приєднались до багатотисячної маніфестації, яка йшла через маріїнський парк до верховної ради. Міліції було дуже багато і під кабміном і під радою і в парку. Поступово нашу студентську групу відтіснили від основної колони і взяли в оточення. Далі очевидно нас мали посадити в комфортабельні бобіки для подальшого транспортування у райвідділки, проте один з колишніх афганців який був в наших лавах, вихопивши в розгубленого майора мегафон дав команду прориватись. Уроки на цитаделі не минули марно. І за хвилину промчавши табуном по беззахистних стражах порядку ми опинились під стінами верховної ради в загальній масі маніфестантів.
Групі студентів з львівського університету пощастило менше. Їх було не так багато, може зо два десятки і вони добирались окремо. Приїхавши до Києва вони вишикувались в колону по двоє і вирішили промарширувати київськими вулицями. Через тристаметрів їх без спротиву запакували, забрали і посадили. Одним словом потім три дні їх витягували тодішні львівські опозиційні депутати. Весь цей час ми безтолку вештались Києвом час від часу приходячи під раду покричати трансекзистнеційне закляття "ганьба".
І ось тепер мені це все згадалося, бо наше життя стало подібне до перших років незалежності, бо знову наша держава має боротись за своє існування. Ні не так, це ми маємо боротись за її існування. Бо справді Україна на порозі війни.
PS Погугліть дізнайтесь адресу свого воєнкомату. Там є такі зошити, де можна залишити свої дані. Не хвилюйтесь, вас нікуди не заберуть. Скажуть слідкувати за повідомленнями змі і якщо будуть якісь оголошення, то телефонувати і уточнювати. Це поки єдине, що ми можемо зробити. В такий спосіб висловити свою готовність захищати свою сім'ю, свій народ, свою країну. Адже ж ми готові?