Не важливо хто його наносив (ти комусь чи тобі хтось). Перший удар звільняв.
Поки удар не нанесено сутички можна було уникнути. Після удару все закінчувалось закривавленим асфальтом. Тому це було страшно. Не через кров на асфальті, але через можливість з"їхати з теми. Це був страх перед спокусою.
Хіба не цій спокусі піддались євреї, коли спершу злякались завоювати землю обітовану? Вони злякались і потім сорок років блукали пустелею доки не вимерло ціле покоління.
Ми знаємо коли настає час для удару. І ми знаємо, що якщо зараз не зберемо волю в кулак, то потім гризтимемо лікті. І тому нам страшно. Не через удар. Через малодухість. Але єдиний лік від неї це перший удар. Бо він звільняє.