З цим завжди проблеми. Адже хочеться і те, і се, і тамте. (І
невідомощо, і витрачати час на дурниці, і робити щось важливе.) Думаю кожен
зможе назвати десяток діяльностей серед яких годі як між двох сосен знайти свою
дорогу. Якби це було просто ніхто б не перетворював це на бізнес-тему і батькам
би було на одну гризоту менше. Проте це важливо не лише для них, тих кому
насправді до цього діла нема. Це важливо для вас. Адже це не їхнє, а ваше життя.
То ж як? Як розпізнати своє покликання?
Ви звертали увагу, що буває хочеться, а буває, що ніяк.
Буває, що справа приносить одне лише розчарування. І те що здавалося таким
перспективним, таким на стовідсотків вашим тепер здається, що зовсім не для
вас. Наші розчарування насправді не пов’язані з тим, що ми робимо. Хоча може здаватися, що це невдачі спричинюють розчарування, але це не так. Вони скорше співпадають із
ним. Розчарування це стан. Як і радість. Адже ж ми можемо відчувати радість
від зовсім буденних речей, які іншого разу не викликають у нас навіть інтересу.
Бо не самі ці речі спричинюють радість. Джерелом радості є наше серце. І
розчарування також. Це важливо, бо значить, що йдучи за нашим покликанням ми можемо переживати і радість і
розчарування. Це як в любові.