Як часто ми стаємо заручниками свого соціального
відображення? Коли вигадуємо собі якісь стандарти, яким начебто маємо
відповідати. І заради відповідності цим стандартам приносимо в жертву ресурси,
які можна було б використати на щось корисне.
Думка, яку я прочитав у Сенеки: «Знаєш яка все-таки
межа багатства? Найближча – мати необхідне; далі – мати достатнє» (II, 6). І ще: «хибне не має межі» (XVI, 9). Як
і досконалість. Можливо така досконалість хибна?