Можливо це стадний інстикт. Так ми відчуваємо себе у безпеці. Коли робимо те, що роблять усі. Нам страшно виділятись, викоремлюватись, залишатись в ізоляції, без комунікації, нам страшно коли ми одні.
Страх примушує курити і плюти наприклад під стінами колишнього парламенту Галичини (а хтось зі страху паркує там своє авто), страх примушує вчитись у навчальних закладах, де нічого не вчать і де за все треба платити (і примушує працювати в цих закладах і брати), страх примушує розповідати про свої подвиги, яких насправді не було, обмовляти інших людей (і страх робить з нас лицемірів).
Але насправді ми ніколи не одні. Навіть коли від нас відвертаються всі. Поруч з нами залишається Бог.