Він був нелегальний і антирадянський.
Союз конав повільною смертю, з Афгану
до дому летіли цинкові гроби, а щоперерви в нашій школі в кабінеті англійської мови ми врубали на повну потужність слеєр, металліку,
креатор та іншу музику «загниваючого Заходу».
Старший брат одного мого колєги десь дістав
кольорові плакати різних важкометалічних груп перефотографував їх і надрукував пачку
фотографій. Я приніс трохи того добра до школи і продавав однокласникам по
рублю, а то і по два, залежно від формату. Нічо така ціна за фотографію
собівартістю пару копійок. Рентабельність в межах кількох тисяч відсотків. Що таке радянський рубль? Ну зарпалта в інжереа була 90 рублів, а стипедія в студента 40.
Прибуток ми розділили з колєгою 50 на 50. Не знаю
чи поділився він з братом. Але бізнес загнувся. Наступного тижня мої
однокласники відшукали в центрі аудіостудію, де ті ж фотографії продавались по 20
копійок.
Мені ще потім довелося вдома вислухати лекцію на
тему, що не добре продавати друзям різний непотріб, адже їхні батьки важко
працюють щоб заробити гроші. У нас не розуміли, що таке вільний ринок. І це
пояснює чому у Львові немає місцевих олігархів. Хоча думаю це скорше добре ніж
погано.