Тарас Гакавчин підняв руку і всі тридцять дев'ять людей в
аудиторії, нарешті змовкнувши, повернули голови в його бік. Питання, яке прозвучало перед тим, чи є серед
ваших знайомих хтось, кого взяли на роботу до школи без взятки? Тарас сміється і
відповідає: «Мене взяли… але перед тим я обійшов п'ятнадцять шкіл».
П'ять років раніше все
було інакше. Навчання Тарасу
було практично паралельно і в нього були реальні шанси так і лишитись без
диплому. Але сьогодні він у професії і для своїх учнів найкрутіший викладач.
А ще ви можете зустріти Тараса під церквою як він волонтером від
якоїсь благодійної організації збирає гроші для лікування слуху немовлят, чи під
міськрадою, як він протестує разом з активістами, які самоорганізувались через
фейсбук, чи просто як він іде вулицями нашого міста з фотоапаратом в руках в десятій
ранку і фотографує рідний Львів.
Тарас має свій блог і пише цікаві речі. Ось, зацініть:
«Від непролазної темноти у мене
розпочинався панічний страх. Я намагався контролювати себе, але постійний рух у
хащах зовсім поруч таки не додавав спокою. Одразу згадалися оповіді про блуд,
страх і Карпати. Але одразу і згадалася мотиваційна листівка Свічада - Бог
поруч завжди. Коли я до того ж почав блукати серед стежок у темному лісі,
втішати себе прийшлося піснями з Тезе і глибокою вірою, що поруч сам Бог,
котрий виведе мене. Надія на Бога і мої ноги таки не підвела мене і за хвилин
15 я вже чув рідні голоси. У тяжкий момент я відчув Його присутність.»
Подорож нашого життя
триває довше ніж 15 хвилин, але суті справи це не міняє.