Вони щойно з уроку, з практики -
Люда Базюк, Оля Андрієвська і Сашко Васильєвич. В тіні старого каштана навпроти
восьмої школи з краєвидом на вежу Корнякта в мене до них питання:
Чому учні в класах,
студенти в аудиторіях, натовпи на вулицях себе так погано ведуть? Чому не можна
сісти чемно, говорити лише коли спитають, ходити по струнці, слухняно і
старанно робити те, що скажуть? Чому так хочеться перебивати, голосно сміятись,
вийти з класу посеред уроку, і взагалі всіх подалі послати?
Можливо нецікаво,
можливо брак уваги чи мозгів. Усе це так. Але в основі (як був сказав філософ
Фрідріх Ніцше) – жадання влади. Коли наш крок чи дія чи чотири слова виводять
наших ближніх з рівноваги, ми здобуваєм владу. Ми здійснюєм контроль. Ми
відчуваємо свою значимість. Тому, увесь цей шум і гам – це боротьба за
владу.
І що робити? Я раджу
стати збоку. Якщо за владу ніхто не тримається, ніхто за неї і не
бореться.
Не треба наказувати,
ліпше просто попросити, не треба кричати, достатньо спокійно говорити, не можна
ненавидіти, але треба любити. Так як Бог полюбив нас. Давши нам шанс послужити
тим, хто прийде після нас.
PS Бувало, я виганяв
людей з лекцій, бувало відправляв на талон, бувало казав пару теплих слів. Мені прикро за всі ті
випадки. Це не методи навчання. Альтернатива є завжди.