Йшов по горло у воді й зробив зайвий крок. Вода зімкнулась над моєю головою і попри всі зусилля виплисти мені це не вдавалось. Не вмів плавати.
Розплющив очі. Стрімкий потік зеленої води, якась трава і бульбашки повітря. Нічого не розгледиш.
Мене дивувало, що ніхто мене не рятує, адже на березі було багато людей і берег поруч.
Час спливав і треба було рятувати себе самому. Замість борсатись я вирішив спуститись на дно і пішки повернутись на берег. Начитався художніх книжок. Я завис між поверхнею і дном.
Втративши ще з десяток секунд я врешті знову почав хаотично махати руками і ногами. Якось відпливши в бік берега я нарешті вдарився ногою об камінь і витягнув обличчя над поверхнею води.
Той випадок не зробив з мене плавця, але навчив, що ніколи не треба чекати ані допомоги, ані поки впадеш на дно; треба починати боротись одразу і не здаватись, бо від цього залежить виживання.