Звичне ярмо здається кращим за непевність життя.
Коли нам відкриваються очі й ми бачимо нові можливості, ми також чуємо відлуння слів нездалих учителів: "то не для тебе", "ти не зможеш", "не з твоїм щастям", "тобі то не вдасться".
Це шкідливі програми, які треба стерти. Звільнити місце для життя, нашого життя, яке минає повз нас, поки ми стоїмо на узбіччі, роздумуємо, а чи варто робити крок, щоб стати на свій шлях.
Не варто, а треба. Якщо не зробити цей крок добровільно, то нас зіштовхнуть і ми упадем.
Коли зробимо крок самостійно, то втримаємось, бо йдемо за нашим призначенням, робимо те, для чого сотворені, а не те, що нам вони колись нав’язали, бо самі все життя простояли при дорозі, ковтаючи пилюку, вмиваючись в калюжах, скаржачись і жаліючись, ображаючись і обурюючись, напуваючи всіх отрутою жовчі, яку точили зі своїх скам’янілих сердець.
Вони вирішили, що це так і треба, і почали навязувати свій стиль існування всім іншим. Вони хитрі як лисиці і підступні як змії. Але немає в них мудрості, бо тимчасова влада їхня і марні їхні статки і відповідь дадуть за все, що вчинили.