11/22/2013

Nafiga іти на пари, якщо треба на революцію? (Що робити далі?)

Сьогодні в 10.00 ранку я сидів на галицькій і пив чай. Десь поруч бив церковний дзвін, може в латинській катедрі, я не знаю. Простір здавався якимось плоским, і я думав що цей дзвін б'є по нашому майбутньому. Перед тим я зробив кілька дзвінків, людям яких поважаю і знаю що вони фігні не порадять, і вони мені порадили прямо протилежне до того, що подумав зробити щойно відкрив очі сьогодні зранку. Я думаю що робити далі? Повертатись до дому, до своїх прострочених дедлайнів чи залишитись до 11.00? І тут задзвенів телефон.

Я не пішов до дому, я пішов до обласної ради. Там зібралось людей двадцять і стільки ж міліціонерів. Але ось ідуть студенти універу. Одна колона, потім друга. І так поступово під радою вже тисяча людей. Лунають якісь промови, але скоро все це замінюють заряди і заряджають їх не проплачені агітатори, а студенти, які прийшли. Їх ніхто не організовував. Вони зібрались самі.

Ну все закінчилось як зажди звичайно. Хтось плавно всіх розвернув і повів до університету. Коли я туди прийшов то побачив лінійку на перше вересня. Гарно чинно всі стояли з плакатами і плескали в долоні під пильним наглядом наставників. Одна студентка, яка рішучим кроком валила звітам геть сказала, що йде організовувати іншу акцію. В 2004 ми не організовували іншу акцію, ми просто поїхали до дому і тепер все в такій жопі саме тому.

Воно дуже банально. Вся справа в кількості. І влада робитиме все щоб цю кількість зменшити. Вони пришлють ідіотів-промовців на мітинг, вони через своїх агентів візьмуть все під контроль. Ви будете чути слова що боротьба не можлива, і що все це повна фігня. Вони вже завалили нет оголошеннями про платну участь в мітингах. І навіть за тою лінійкою перед універом пильно слідкувало два автобуси беркута на одній з бічних вулиць. Бо вони знають, що коли кількість перейде критичну межу тоді їм висіти на каштанах вздовж Хрещатика.

Так що робити далі?

Ви вже знаєте відповідь. Нам потрібна кількість. І ця кількість не з'явиться одразу сама собою. Її треба створити. Як? Агітацією. Заряди на мітингах це добре. Вони розважають. І промови також. Але з таким же успіхом можна травити анекдоти.

Візьміть телефон і дзвоніть своїм друзям і знайомим. Всім! Переконуйте і пояснюйте, що час прийшов.

Вам скажуть, що ще не час, чи скажуть що їм все пофіг, чи що в них багато справ, чи навіть скажуть "так, ми з вами" і нічого не зроблять, навіть не віддзвонять, можливо вас навіть пошлють подалі. Але чи мені казати Вам, що вода камінь точить. Що кожна Ваша розмова сьогодні важлива, бо інакше туман сумнівів не розвіється. Бо інакше ви будете молодець серед овець. Але насправді довкола Вас люди, вони мають розум і очі і серце. І можливо комусь треба більше часу щоб пробудитись, адже Ви теж не одразу встаєте з ліжка як продзвенить будильник.

Когось візьміть за руку і приведіть, а когось копніть в сраку.  Ви ж знаєте що таке геометрична прогресія. Якщо кожен загітує хоча б трьох, то завтра вийде ціле місто. Нам треба мільйон людей на вулицях Києва.